Венеційська комісія опублікувала висновок щодо питання альтернативної невійськової служби в Україні на запит Конституційного Суду. Венеційська комісія 18 березня опублікувала висновок за запитом виконувача обов’язків голови Конституційного Суду України щодо альтернативної служби.

Так, листом від 4 грудня 2024 року на той момент виконувач обов’язків голови КСУ Віктор Кривенко звернувся до Венеційської комісії із запитом amicus curiae (висновку) щодо альтернативної (невійськової) служби.

Повідомляє Судово-юридична газета

Питання, поставлені Конституційним Судом України перед Венеційською комісією, виникли у зв’язку з конституційною скаргою щодо обвинувачення в ухиленні від військової служби особою, яка відмовляється від неї з мотивів совісті. Заявник є давнім членом Церкви адвентистів сьомого дня — релігійної організації, доктрина якої не допускає ні використання зброї, ні навіть участі у військовій службі без зброї.

Суди постановили, що українське законодавство не передбачає заміну військової служби під час мобілізації, а право на прояв своєї релігії чи переконань не є абсолютним і підпорядковується конституційному обов’язку захищати територіальну цілісність і суверенітет держави від іноземної агресії.

Венеційська комісія послалася на дані Європейського бюро з питань відмови від військової служби з мотивів совісті, яке вказує, що з початку повномасштабної агресії 24 лютого 2022 року в Україні припинено визнання права на відмову від військової служби з мотивів совісті. У межах поточної мобілізації жодну заяву на альтернативну службу не було задоволено.

Як зазначила Венеційська комісія, поставлені КСУ питання можна звести до двох:

• стан міжнародного та європейського права у сфері прав людини, включаючи порівняльне конституційне право, щодо права на відмову від військової служби за переконаннями;
• відмова від військової служби за переконаннями в умовах оборонної війни.

Венеційська комісія зазначила, що міжнародні стандарти, які стосуються відмови від військової служби за переконаннями, можна підсумувати так:

• Стаття 9 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) і стаття 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП), що стосуються свободи думки, совісті та релігії, гарантують право на відмову від військової служби за переконаннями;
• Відмова від військової служби за переконаннями ґрунтується на релігійних або інших переконаннях, що включають, зокрема, тверде, постійне та щире неприйняття будь-якої участі у війні або носіння зброї; держави можуть вимагати певного рівня доказів щирості таких переконань;
• Відповідно до ЄКПЛ, обмеження права на відмову від військової служби за переконаннями повинні бути чітко передбачені законом, переслідувати легітимну мету та суворо обмежуватися тим, що є явно необхідним для досягнення цієї мети, а також бути пропорційними до неї;
• Відповідно до ЄКПЛ – але не до МПГПП – допускаються відступи від права на відмову від військової служби за переконаннями, але лише в межах, суворо необхідних через вимоги ситуації;
• Відповідно як до ЄКПЛ, так і до МПГПП, держави мають позитивне зобов’язання створити систему альтернативної служби, яка повинна бути відокремлена від військової структури, не мати карального характеру і залишатися в розумних часових межах. Доступ до альтернативної служби має бути недискримінаційним і регулюватися справедливими та прозорими механізмами.

Венеційська комісія вважає, що сама природа відмови від військової служби за переконаннями передбачає, що вона не може бути повністю виключена навіть у воєнний час, хоча держави мають обмежену свободу розсуду, особливо в умовах загальної мобілізації. Однак Венеційська комісія вважає, що за жодних обставин відмовник за переконаннями не може бути змушений носити або використовувати зброю, навіть для самооборони країни.

Венеційська комісія залишається в розпорядженні Конституційного Суду України для подальшої допомоги у цьому питанні.