Верховний Суд України у своїй постанові у справі про встановлення «фактичних шлюбних відносин» між двома чоловіками заявив, що процесуальний закон нібито не містить обмежень за статевою ознакою у встановленні таких фактів. Водночас у самому Цивільному процесуальному кодексі прямо встановлено таке обмеження за статевою ознакою.

Повідомляє Громадська організація «Громадянський рух «Все разом!»

Підтримай нас – зроби донат!

У пункті 41 Постанови Верховного Суду міститься таке твердження: «Колегія суддів наголошує на тому, що процесуальний закон, наділяючи суди повноваженнями встановлювати факти, які мають юридичне значення, покликані породжувати юридичні наслідки, НЕ ВСТАНОВЛЮЄ ОБМЕЖЕННЯ ЗА СТАТЕВОЮ ОЗНАКОЮ. Тобто, суд уповноважений законодавством констатувати факт спільного проживання однією сім`єю, який породжує юридичний наслідок, наприклад, для набуття права на спадкування після смерті іншого члена цієї сім`ї тощо».

Норма, яка регулює судове встановлення факту проживання однією сім’єю, міститься у статті 315 Цивільного процесуального кодексу України. У ній прямо визначено вичерпний перелік фактів, які можуть встановлюватися судом. І зокрема – що найважливіше в контексті цієї справи – ця стаття встановлює буквальне обмеження за статевою ознакою.

Пункт 5 частини 1 статті 315 ЦПК прямо вказує: «Суд розглядає справи про встановлення факту: проживання однією СІМ’ЄЮ ЧОЛОВІКА ТА ЖІНКИ без шлюбу». Тобто українське законодавство прямо визначає суб’єктів таких правовідносин – суд має право встановити факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу лише і винятково у випадках такого проживання чоловіка та жінки.

Це при тому, що також існує базова і пряма норма основного закону – Конституції України – яка визначає шлюб винятково як союзу чоловіка і жінки. Цю ж позицію буквально фіксує і Сімейний кодекс України.

Нагадаємо, 25 лютого колегія Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (судді Андрій Калараш, Андрій Грушицький, Вадим Ігнатенко, Ірина Литвиненко, Євген Петров) відмовила громадській організації «Всі разом!» у задоволенні касаційної скарги. Таким чином суд залишив у силі рішення Деснянського районного суду про встановлення «фактичних шлюбних відносин» між Тимуром Левчуком і Зоряном Кісем.

Справа пов’язана із тим, що працівник Міністерства закордонних справ України Кісь просив визнати його партнера Левчука як члена сім’ї для супроводу у дипломатичному відрядженні. Після відмови МЗС справа потрапила до суду, який, звісно, їм відмовив. Проте після загадкового повернення Верховним Судом справи на повторний розгляд, у 2025 році суддя Деснянського районного суду Києва Валерія Бабко встановила факт «фактичних шлюбних відносин» між двома чоловіками. Це рішення не було оскаржене державними органами. Апеляційна інстанція відмовилась розглядати справу по суті за скаргою громадської організації «Всі разом!» з формальних причин – мовляв, права та інтереси організації у цьому судовому процесі порушені не були. Верховний Суд вчинив аналогічно і з тих самих формальних підстав.