Цивілізовані держави поважали свободу совісті навіть під час світових воєн і домовилися поважати її надалі, щоб ніколи знову не сталося такої війни.

Оприлюднено 8 Травня, 2025

Конституційний Суд України за скаргою сумлінного відмовника від військової служби Віталія Алексеєнка перевірить, чи є конституційними покарання ув’язненням від трьох до п’яти років за ухилення від призову під час мобілізації громадян, релігійні переконання яких несумісні із виконанням військового обов’язку (сумлінних відмовників), а також вимоги до віруючих доводити в суді свою невинуватість в ухиленні від призову, відсутність альтернативної невійськової служби під час війни та її недоступність для осіб, які не належать до привілейованих релігійних організацій.

Повідомляє ВІЛЬНІ ЦИВІЛЬНІ. Вісник миру і сумлінної відмови

6 травня 2025 року Третя колегія суддів Другого сенату Конституційного Суду України відкрила конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Алексеєнка Віталія Васильовича щодо конституційності статті 1, окремого припису статті 2 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“ № 1975, окремого припису статті 336 Кримінального кодексу України. У конституційній скарзі обґрунтовано, що внаслідок застосування оспорюваних приписів КК України та Закону № 1975 були порушені конституційні права Віталія Алексеєнка мати релігійні переконання, несумісні із виконанням військового обов’язку (сумлінну відмову від військової служби), у тому числі в умовах воєнного стану та мобілізації (стаття 35 Конституції України); на забезпечення рівності перед законом при виконанні конституційного обов’язку із захисту Вітчизни за статтею 65 Конституції України порівняно з іншими громадянами, які не мають таких переконань, шляхом направлення на альтернативну невійськову службу; на рівноправ’я при захисті державою права мати релігійні переконання незалежно від належності або неналежності до певних релігійних організацій (стаття 24 Конституції України); на презумпцію невинуватості у вчиненні злочину і право не бути зобов’язаним доводити свою невинуватість при поданні заяви про наявність релігійних переконань, які суперечать виконанню військового обов’язку, та направлення на альтернативну невійськову службу (стаття 62 Конституції України); не зазнавати обмежень у правах (стаття 64 Основного Закону України).

Християнський пацифіст Віталій Алексеєнко евакуювався у Івано-Франківськ зі Слов’янська, рятуючись від жорстокої російської агресії. Він сумлінно дотримується заповіді “не вбивай” та настанови Ісуса Христа бути миротворцями, але не належить до жодної земної церкви чи світської організації через сумніви у дотриманні волі Божої всіма такими церквами та організаціями, з якими йому доводилося зустрічатися. Як виявилося, для небагатого переселенця, що звик більше піклуватися про духовне, аніж про матеріальне в житті, без військового обліку знайти роботу і житло практично неможливо. У територіальному центрі комплектування Віталій заявив про сумлінну відмову від військової служби, просив направити його на альтернативну невійськову службу і представив докази, що в молодості він проходив альтернативну службу в Узбекистані. Однак його все одно намагалися призвати у військо, а коли виявилося, що через твердість віри Віталія це зробити неможливо, заявили в поліцію про “ухилення від призову”.

Ніхто не підтвердив Алексеєнку, що він дійсно має право на альтернативну службу під час війни, натомість його переконали в тому, що він такого права не має і, коли просив про альтернативну службу замість військової, нібито вчинив злочин. Йому навіть обіцяли умовний термін у разі визнання винуватості. В суді він сказав, що винний перед законом України і готовий понести покарання, але не порушив закон Божий. Це не сподобалося судді, і замість умовного терміну, який просив прокурор, Алексеєнка засудили до року тюрми. Причому суддя підкреслив у вироку: саме за релігійні переконання. Про такий кричуще несправедливий вирок, один з перших після російського вторгнення, дізналися правозахисники при моніторингу дотримання права на сумлінну відмову судами і почали допомагати Віталію захищати свої права. Захист права на сумлінну відмову не відноситься до улюблених категорій справ українських адвокатів, які неохоче і скептично можуть взятися за це лише через обов’язок і лише тоді, коли клієнт наполягає на цьому та підкріплює інструкції належними юридичними аргументами та документацією. Віталію пощастило мати потрібний супровід правозахисників, а також завдяки державній системі безоплатної правової допомоги йому було надано досвідченого та доброчесного адвоката, який дотримувався правової позиції клієнта відповідно до вимог статті 21 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. На засідання апеляційного суду приїжджав із моніторинговим візитом італійський адвокат Нікола Канестріні. Хоча при розгляді апеляційної скарги Віталія про права людини ніхто не хотів чути, один з суддів приєднав до ухвали апеляційного суду окрему думку, вважаючи, що його треба звільнити від відбування покарання з випробуванням. Однак більшістю голосів суворий вирок залишили в силі, і Віталій став в’язнем сумління у Коломийській виправній колонії. Там він отримував листи підтримки зі всього світу, а також його відвідала Алексія Цуні, президентка Європейського бюро сумлінної відмови. Депутати Європейського Парламенту закликали звільнити Алексеєнка. До Верховного Суду було подано юридичний висновок на його підтримку.

Через три місяці Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Віталія Алексеєнка і звільнив його з-під варти, але не виправдав, а направив його справу на новий розгляд. До суду приїхав з моніторинговою місією правозахисник Дерек Бретт. Алексеєнко тоді розповідав: «Коли мене випустили з тюрми, я почувався так, що хотілося кричати “Алилуя!” – все таки Господь Бог є і не залишає своїх дітей». Він знову поселився у гуртожитку для внутрішньо переміщених осіб і, хоча це було непросто після тюрми, влаштувався на роботу. До речі, з гуртожитку його намагалися виселити, але запобігти цьому вдалося завдяки скарзі до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, яка подіяла.

При повторному розгляді його справи суди першої та апеляційної інстанції знову визнали його винним та засудили до трьох років тюрми, але звільнили його від покарання з випробуванням. Його релігійні переконання ставили під сумнів через неналежність до церкви, а він доводив: «Я не відмовляюся від виконання закону, навпаки, я вимагаю виконати основний закон України: направити мене на альтернативну службу замість військової, бо моя віра, моя совість, моя гідність, мій спосіб життя несумісні з військовою службою. І коли я це кажу, ніхто не може заперечувати факт моєї віри, бо моя віра між Всевишнім і мною, ніхто не може втручатися у мій внутрішній світ. Мені не треба бути в церкві, щоб вірити. Є рішення Конституційного Суду України від 27 грудня 2022 року про те, що право на свободу світогляду і віросповідання – це індивідуальне право, і це особисте та абсолютно непорушне право, яке поширюється на сумлінну відмову».

У Верховному Суді Алексеєнко зачитав статтю 35 Конституції України і заявив: «Я не винуватий у правопорушенні, передбаченому статтею 336 Кримінального кодексу України. Я ніколи не ухилявся від виконання своїх обов’язків за законом. Це ніколи не входило в мої наміри і не було метою чи мотивом моїх вчинків. Але я християнин. Мені віра і совість не дозволяють брати зброю та позбавляти життя інших людей. Є армійські статути, за якими не можна бути солдатом без зброї. Я не зможу виконувати накази командирів вбивати ворога, бо Ісус Христос вчив любити ворогів і цією любов’ю очищувати світ від гріхів, навіть таких великих, як російська агресія, бо Господь завжди зупиняє зло і путінську навалу Бог також зупинить, якщо ми будемо вірні Його заповідям».

Також він пояснив у промові перед Верховним Судом: «Через недосконалість законодавства місцеві адміністрації не змогли направити мене на альтернативну службу, але з Божою допомогою я знайшов спосіб по-Християнськи сумлінно і без насильства працювати, щоб допомогти Україні вистояти проти російської агресії. Я став листоношею на поштовому відділенні. Це стратегічно важлива праця, бо поки працює пошта, люди мають можливість листуватися, отримувати посилки та пенсії, і ніякі атаки та бомбардування не розділять наше суспільство в Україні». Він надав суду довідку про бронювання листоноші на доказ критичної важливості своєї праці.

Прокурор просив Верховний Суд дати Алексеєнку реальний тюремний строк, три роки в’язниці, через те, що він нібито становить підвищену небезпеку для суспільства. Віталій просив його виправдати. Верховний Суд відмовив обом, і Віталій залишився на волі, але з клеймом злочинця та під наглядом офіцерів системи пробації. Принаймні, його не позбавили можливості захищати Україну по-Християнськи, без зброї, в якості листоноші “Укрпошти”.

“Те, що зараз Алексеєнко вільний та мирно працює на стійкість України, і те, що його конституційну скаргу таки взяли до розгляду, є правозахисним успіхом, хоча, скажу чесно, дуже скромним, але це те, чого реально можна було досягти копіткою працею попри всі перешкоди, яких зараз стає більше. Ми не знаємо, наскільки жорстким буде тиск мілітаристів, який запас міцності інституцій верховенства права та що вирішить суд”, – коментує квакер Юрій Шеляженко, член правління Європейського бюро сумлінної відмови, доктор філософії з права, – “Ми поки робимо лише перші кроки до досягнення далекосяжної цілі світу без воєн, де всі відмовляються вбивати. Необхідні великі зміни у суспільстві та міжнародному співтоваристві, успішний масовий ненасильницький спротив війнам і тираніям, припинення російської агресії мирним шляхом зусиллями громадянського суспільства цивільних всієї планети. Просування в цьому напрямку повільне, і, як наслідок, правозахист теж гальмується. Не додає оптимізму і те, що Верховний Суд у січні відмовився відкласти розгляд справи Алексеєнка до отримання висновку Венеційської комісії та розгляду Конституційним Судом скарги Дмитра Зелінського. І все-таки, прийняття до розгляду Конституційним Судом України скарги Віталія Алексеєнка обнадіює мене і як правозахисника, який супроводжує цю стратегічну справу, і як брата по християнській вірі. Хтось може сказати, що це просто пауза, щоб уникнути провадження в Європейському суді з прав людини або Комітеті з прав людини ООН, хоч, за великим рахунком, люди у гіршому становищі, ніж Алексеєнко, наприклад, сумлінні відмовники, які, за доповіддю ООН, піддавалися тортурам, напевне, все-таки звертатимуться до Страсбурга чи Женеви та аргументуватимуть, що національні засоби юридичного захисту малоефективні. Ми поки цього робити не будемо, бо з Алексеєнком повелися відносно милосердно і відкриття провадження дає надію на справедливість у домашній правовій системі. Так співпало, що провадження відкрили у вівторок, а за два дні до цього на молитовних зборах квакерів у неділю я пригадував, що через відсутність достатньої кількості суддів в Конституційному Суді України він не може розглядати справи по суті, і молився, щоб нових суддів призначили і порушені права в’язнів сумління були відновлені за конституційними скаргами Дмитра Зелінського та Віталія Алексеєнка. На тих же молитовних зборах згадувалося, що Верховний Суд, на жаль, розчарував несправедливим рішенням, через яке залишається за гратами в’язень сумління, Cвідок Єгови Сергій Іванущенко. Замість дотримання Конституції та міжнародних угод України, Верховний Суд піддався політичному тиску та підмінив верховенство права догмою мілітаристичної ідеології, що воювати нібито мають всі. При цьому суд не врахував, що цивілізовані держави під час усіх великих катастрофічних воєн, включаючи першу і другу світові війни, поважали свободу совісті та домовилися поважати її надалі, коли для уникнення нових воєн приймалася Загальна декларація прав людини. Я не буду розкривати всі деталі ґрунтовної конституційної скарги Алексеєнка, задоволення якої могло б вирішити системні недоліки чинного законодавства та припинити і попередити кричущі порушення прав людини, але один момент, який вже неодноразово комунікувався до Верховного Суду, сьогодні варто нагадати, щоб це не забували і щоб припинили обманювати суспільство казками про необхідність примусити весь народ служити армії під час великої війни. Це достовірний і офіційно задокументований у стенограмі факт, що навіть під час другої світової війни Вінстон Черчилль, прем’єр-міністр Великої Британії, у своєму виступі в Парламенті підтверджував право на сумлінну відмову від військової служби і підкреслював, що переслідувати людей за сумлінну відмову та полювати на людей огидно і неприпустимо у демократичному суспільстві”.

Справа Віталія Алексеєнка є стратегічною для Європейського бюро сумлінної відмови (European Bureau for Conscientious Objection, Бельгія), Антивоєнного Інтернаціоналу (War Resisters’ International, Велика Британія) та Асоціації Зв’язок (Connection e.V., Німеччина). Міжнародна правозахисна спільнота уважно слідкуватиме за тим, чи виявиться правова система України спроможною захистити основне право людини на свободу совісті, яке відоме людству протягом тисячоліть, забезпечувалося всіма цивілізованими державами навіть під час світових воєн і укорінене у сучасних міжнародних стандартах конституціоналізму та прав людини. Від здатності держави поважати індивідуальну свободу совісті залежить не тільки те, чи доведеться вживати міжнародні заходи на захист людських прав Алексеєнка. Від цього залежить виживання України як демократичної держави, де визнається і діє принцип верховенства права. Адже правовий нігілізм і мілітаристичне свавілля недопустимі і руйнівні для демократичного суспільства.

У зв’язку з відкриттям конституційного провадження у справі про протиправність кримінального покарання за сумлінну відмову від військової служби адвокат Дмитро Фіцик записав короткий відеоблог, в якому озвучив питання до суддів і працівників правоохоронних органів: оскільки загальною засадою кримінального права і процесу є доведеність вини людини у вчиненні злочину поза розумним сумнівом, як можна сьогодні говорити про доведеність вини поза розумним сумнівом, коли людина має право на свободу релігії та переконань і може правомірно заявляти про сумлінну відмову від мобілізації та вимагати заміни виконання військового обов’язку на альтернативну невійськову службу? “Як суди можуть сьогодні виносити обвинувальні вироки, саджати людей до в’язниці, коли не можна довести поза розумним сумнівом їхню вину?.. Як можна судити людей, чия вина не є очевидно доведеною?..” – озвучує риторичні питання адвокат, наголошуючи, що тепер ці питання щодо неконституційності кримінального переслідування християнських пацифістів різних конфесій будуть підніматися у судових процесах у справах сумлінних відмовників.