Нові форми придушення релігії у Китаї стають менш помітними, але більш всеосяжними та системними, йдеться в опублікованому 1 грудня звіті правозахисної організації Christian Solidarity Worldwide (CSW).

За даними авторів, китайська влада більше не покладається лише на закриття храмів і силові рейди – натомість вони переходять до «тихого демонтажу» релігійного життя в країні.

Повідомляє Християнський Мегапортал inVictory з посиланням на Christian Daily .

Китайський оглядач Ансел Лі, автор звіту CSW, описує стратегію Пекіна як "руйнування не вогнем, а кислотою - повільне, впевнене розчинення". За його словами, Комуністична партія Китаю переконана, що відкрите протистояння релігії вже не потрібне: релігійні громади «приборкані», а тепер головна мета – привести країну до стану, в якому не залишиться богів.

У звіті зазначається, що за останні роки влада ухвалила закони, які не тільки формально виправдовують колишні репресивні заходи – арешти, закриття храмів, – а й створюють нові механізми тиску. Після пандемії система стала «витонченішою»: замість поліції та силових структур все частіше діють департаменти цивільних справ, освіти, культури та туризму. Тиск переноситься у легальну сферу та «проникає в капіляри повсякденного життя».

Центральним елементом стратегії названо синітизацію – спробу підпорядкувати релігію державі, ідеології та «китайським культурним нормам». Влада скорочує фізичну та онлайн-присутність релігії, позбавляє релігійні практики сакрального сенсу і прагне відрізати молодь від релігійної культури та мови.

Репресії супроводжуються посиленням законодавства. Так, стаття 41 «Мір з управління місцями релігійної діяльності» 2023 стала підставою для кримінального переслідування християнина Ма Яня з неофіційної громади міста Іньчуань (Нінся). 9 серпня 2024 року його затримали під час домашнього вивчення Біблії, в якому брали участь ще десятеро людей.

Пізніше Ма Яню було звинувачено в «організації нелегальних зборів». Суд засудив його до дев'яти місяців позбавлення волі, хоча він вийшов на волю раніше через раніше відбуті адміністративні арешти. У звіті наголошується, що його зустріч була звичайними біблійними зборами, які не порушували громадський порядок.

Цей випадок, на думку аналітиків CSW, демонструє: будь-які несанкціоновані релігійні дії, навіть приватні, тепер трактуються як злочин.

З 2020 по 2025 рік релігійні справи в Китаї, за даними звіту, перетворилися з поодиноких епізодів на систему. Раніше поширені адміністративні покарання – штрафи, короткострокові затримання – поступаються місцем кримінальним звинуваченням: «незаконне перетинання кордону», «участь у культах», «підрив державної влади», «незаконні збори». Під ударом опиняються не лише мусульмани та буддисти Тибету, а й протестантські домашні громади, католики, онлайн-церкви.

Додатковий інструмент контролю – цифровий нагляд. Після набуття чинності «Міром з управління релігійною інформацією в інтернеті» від 15 вересня релігійні трансляції, онлайн-проповіді і навіть чати опинилися під жорстким моніторингом.

У звіті йдеться про те, що до 2023 року кожна національна релігійна асоціація підготувала п'ятирічний план поглиблення синітизації. Це включає в себе навчання «подвійної компетентності» для католицького духовенства – поєднання богословської освіти з традиційною китайською культурою.

Для протестантів і католиків по всій країні впроваджується «синітизована теологія», яка, як стверджують автори, деформує священні тексти. У деяких регіонах церковні громади створюють штучні суміші народних традицій та християнських навчань, а релігійна музика замінюється «синітизованою священною музикою», яка нерідко прославляє Комуністичну партію.

Особливу тривогу автори висловлюють через політику, спрямовану на «ізоляцію» дітей від релігійної культури. Під приводом «захисту неповнолітніх від релігійного впливу» влада створює мережу інтернатів з обов'язковим навчанням на мандарині. У звіті йдеться, що такі умови «перепрограмують» дітей і стирають їхню мовну та культурну пам'ять.

Практика «внутрішнього переселення» відправляє дітей Тибету вчитися в інші провінції, а уйгурських підлітків – у віддалені школи. Використання рідної мови у своїй суворо обмежено чи заборонено.

«Якщо ця політика збережеться, – йдеться у документі, – то через одне-два покоління цілі культури та релігії зникнуть усередині Китаю. Не через драматичне протистояння, а через систематичне забуття. Це не асиміляція – це стирання».