Коли почалася повномасштабна війна, тернопільська кондитерка Марія Левенець разом із командою почала випікати булочки для переселенців та військових. Згодом ця справа переросла у служіння пораненим захисникам, де звичайна людська увага й турбота іноді допомагали повернути навіть бажання жити.
Від кондитерської справи до волонтерства
«Мене звати Марія Левенець. Я жителька мальовничого міста Тернопіль, християнка, дружина і мама, а також кондитерка, – розповідає наша героїня. – Свою кондитерську справу я розпочинала в мирний час і навіть гадки не мала, що нашу країну охопить повномасштабна війна, і те, чим я займаюся, що приносить мені як прибуток, так і задоволення, – миттєво перекваліфікується у волонтерську діяльність, й ми будемо робити, як вчить Біблія « все, що в силі чинити рука твоя, теє роби» (Екл. 9:10).
Жорстока війна увірвалася в наш край 24 лютого 2022 року. Це був четвер. А у понеділок під керівництвом моєї колеги Зоряни Кадиляк в нашій кулінарній студії уже пекли хлібобулочні вироби для переселенців, тероборони та всіх, хто цього потребував. Я в перший тиждень займалася сімейними справами. Потрібно було відвезти дітей до села. Але трішки згодом я теж долучилася до своєї команди. Спершу пекли кожен день: з понеділка по п’ятницю випікали, а в суботу та в неділю у нас були вихідні дні. Пекли булочки, робили вінегрет, олів’є, голубці і навіть були моменти, коли ми готували суп. Це все ми з допомогою братів та сестер із церкви «Благодать» відвозили на залізничний вокзал та роздавали людям, котрі прибували з потяга. Також приїжджали хлопці з тероборони й брали їжу на блокпости.
Спершу випікали багато хлібобулочних виробів. Пекли з тих інгредієнтів, які мали. Згодом до цієї справи почали долучатися люди, які жертвували на випічку борошно та інші продукти. Першого пів року нам дуже багато допомогла організація «Молодь з місією». Ми до них возили випічку, оскільки в них теж були люди, які там жили. Таким чином, ми співпрацювали: вони допомагали нам з поставкою продуктів, а ми забезпечували їх випічкою. Також на той час допомагала нам організація «Центр турботи» під керівництвом Івана Гонтаря.
Коли волонтерство стало постійною справою
У такому посиленому режимі ми працювали десь майже два місяці. Опісля ми повернулися до нашої основної роботи — це замовлення: тістечка, торти. У Тернополі було відносно спокійно — життя, хоч і з гірким присмаком війни, все ж таки почало протікати своїм звичним річищем. Люди знову почали робити в нас замовлення. У зв’язку з цим, ми зробили волонтерськими лише два дні на тиждень – це вівторок та четвер.
Передавали багато булочок та печива для хлопців на передову, коли брати із нашого об’єднання здійснювали волонтерські рейси на Схід. Був такий період, що ми випікали вироби, але не було кому це відвезти на передову. Сухарі ще могли довше постояти, дочекатися відправки, а от булочки довго не зберігаються. То ми почали передавати булочки на лікарню. До нас приїжджала Ольга Мисько. Вона теж привозила нам продукти і забирала готові булочки, щоб відвезти їх в лікарню для поранених хлопців.
Допомога прийшла тоді, коли її найбільше потребували
Оскільки я не відкривала жодних фінансових зборів на продукцію для того, щоб займатися цією волонтерською діяльністю, то орієнтовно через пів року все те, що для нас добровільно пожертвували люди, закінчилося. Це був нелегкий період, бо не було фінансів, а згодом і не всі продукти можна було купити. І ми розмірковували: чи нам вже закінчувати цю волонтерську діяльність, чи попри все – продовжувати?! Я почала брати на волонтерство свої гроші з сімейного бюджету. Але розуміла, що їх вистачить не надовго. І ми почали посилено молитися, щоб Бог показав нам, як маємо рухатися далі.
Час від часу я опубліковувала відео волонтерських днів, які проходили у нашій кондитерській, у соцмережах. Коли настав час піку фінансової скрути для нашого волонтерства, на ці відео звернув увагу Олександр, який проживає у США. Він із церкви Ukrainian Pentecostal Church. Олександр написав мені повідомлення, в якому запитав, чи робимо ми випічку для ЗСУ. Відповіла ствердно, і згодом ми вийшли на зв’язок із цим чоловіком, який запропонував нам допомогу від себе та членів церкви, яку він відвідує, і це було дуже доречно, оскільки на той момент в нас ще й поламалася духовка, в якій ми робили волонтерську випічку (в ній можна було випікати одразу 170 булочок). Тож ремонт цієї духовки коштував досить дорого. Вони нам надіслали 1000$, що стало потужною фінансовою підтримкою для нашого волонтерства. І з того часу брати і сестри взяли на себе повністю фінансову відповідальність за наше волонтерське служіння. Вони надсилають для нас кошти, а ми детально звітуємо, на що саме їх витрачаємо.
Від передачі випічки — до особистого служіння пораненим
Через рік після повномасштабного вторгнення ворога, коли з кожним днем все більше і більше поранених хлопців почали поступати до лікарень Тернополя, ми вирішили не просто передавати для них наші смаколики, а приходити до них, підтримати добрим словом, усмішкою чи просто посидіти поряд в тиші й помовчати.
На цей крок мене надихнула ситуація, коли в нашій домівці на ночівлю зупинилися чоловік та жінка, які приїхали провідати пораненого військового (він був їхнім родичем), який чудом вижив під обстрілами і перебував на лікуванні у нашому місті. Цей чоловік віруючий, служив у війську і потрапив під сильний обстріл. Спілкуючись з ним, я з’ясувала, що до військових на той час в лікарню не приходив ніхто з наших церков. Цей факт спонукав мене організувати відвідування хворих військових у лікарнях.
Під кінець осені 2022-го ми розпочали відвідування поранених захисників у лікарнях нашого міста. Ми не знали, яким має бути це служіння, але в нас було щире бажання, і ми просто в молитві просили Бога, щоб Він Сам керував цим процесом. Запитали дозволу на відвідування хворих у головного лікаря обласної лікарні, зібрали команду, підготували декілька пісень, напекли булочок і пішли до наших хлопців.
Ми йшли до них з щирим серцем та відкритою душею, із вдячністю за те, що вони захищають нас, що завдяки їхній мужності та звитяжності ми живемо у своїх оселях, працюємо, наші діти ходять у школи та садочки. Одні хлопці зустрічали нас із радістю та вдячністю за нашу підтримку. Інші, навпаки, після пережитого були замкненими в собі і не бажали спілкуватися з нами, тож намагалися зрозуміти й вмістити кожного.
Три роки поруч із захисниками в лікарнях
Наше служіння поранених військових триває ось уже три роки. За цей час щороку на Різдво або ж на Великдень ми отримуємо фінансову допомогу від церкви ХВЄ «Благодать» м. Тернополя для закупівлі подарунків для захисників. Замовляли кружки з цитатами з Біблії, пекли печиво, купували фрукти, готували святкову програму та йшли вітати наших хлопців.
Ми провідуємо хворих та поранених військових в обласній, психоневрологічній, першій, другій та третій міських лікарнях міста Тернополя. Одного разу був такий випадок: у першій міській лікарні лежав військовий з відмороженими ногами, і він через це був у сильній депресії. Поряд не було нікого з рідних, хто б міг провідати і підтримати. Він не хотів жити, відмовлявся від їжі. Тому медсестри зраділи, коли ми почали приходити, і годували його з ложки як маленьку дитину. Але він не з усіма йшов на контакт. Тоді Бог поклав мені на серце знайти когось з того селища, де він жив. І знайшли його сусідів, а потім і сина, який жив в Польщі, з яким налагодили зв’язок. Син не приїхав, зате Бог допоміг нам організувати цьому військовому зустріч із його сусідами і тещею. Після цієї зустрічі Володя (так звати того військового) дуже збадьорився, в нього знову з’явилася жага до життя, і після лікарні він повернувся у своє село. Інколи його сусіди ще телефонують мені і розказують, як у нього справи.
Був період, коли ми вивозили військових з госпіталя на прогулянку до озера, замовляли для них їжу, спілкувалися. Інколи в лікарні організовували спілкування, брали гітару, щоб разом співати християнські пісні. Ми бачимо, як поранені захисники потребують такої підтримки, уваги та спілкування. І тому молимося, щоб Бог збудив бажання в серцях вірян церкви служити саме таким людям. У цьому є дуже велика потреба.
За кожною булочкою — турбота про людину
За весь період волонтерства ми випекли дуже багато печива та булочок. За один волонтерський день можемо випекти 350 булочок. Коли йдемо у велику лікарню, кладемо у пакуночок по дві булочки. Щодо печива, то за волонтерський день ми випікаємо 15–20 кілограмів.
Скільки всього було спечено? Мені важко якось це все підрахувати цифрами та чи й варто, адже чіткий облік всіх наших добрих справ веде небо! Щиро дякую Богу за всіх, хто підтримує мене в цьому служінні! Бо без Бога і без людей, які готові служити, нічого цього не було б.
Якби у мене була змога ще раз прожити своє життя, я б знову обрала шлях допомоги ближньому! Хто знає, як обернеться життя і чи не буду й я коли-небудь потребувати чиєїсь допомоги? Тому зараз мій час віддавати тепло, любов і турботу ближньому. Прошу в Бога сил, щоб могла гідно виконати своє призначення на відміряному для мене відрізку життєвої дороги», — підсумовує Марія Левенець.
Юрій ПРИТИКА.
