Коли війна забирає найдорожчих, залишаються біль, порожнеча й важкі запитання. «Чому Бог допустив це? Чому не зберіг?» — запитують родини загиблих. Як пережити втрату і знайти сили жити далі?

 

Про особистий досвід горя, служіння родинам загиблих та надію в Христі розповів капелан-доброволець із Черкащини Євгеній Крапивний у проєкті «Точка опори».

Повідомляє УЦХВЕ

Родина Євгенія пережила важку втрату — на війні загинув брат. Разом із батьками та рідними він переживав горе, підтримував їх і шукав відповіді на складні запитання.

«Я тоді думав: Боже, чому Ти це допустив? А мій молодший брат одного разу запитав, чи Бог не був достатньо сильним, щоб його зберегти. Я тоді відповів, що Бог сильний, щоб зберегти, але в Нього був Його план. Я вірю, що сьогодні наш брат з Господом», — ділиться Євгеній.

Згодом Євгеній усвідомив, що пережите горе підготувало його до служіння сім’ям, які теж втратили рідних на війні. Людям, які переживають втрату, часто важко відкритися тим, хто не знає цього болю з власного досвіду.

Не поспішати зі словами, просто бути поруч

Першим кроком у спілкуванні з такими родинами Євгеній вважає створення безпечного простору, де людина може говорити про свої переживання без страху нерозуміння чи осуду. Він слухає історії, ділиться власним досвідом, плаче разом із людьми та розповідає, що допомогло йому пережити втрату: молитва, близькість із Богом і Слово Ісуса Христа.

«На запитання — «А що тобі допомогло це пройти?» — я розповідаю про Господа, Який розуміє наш біль і може зцілити серце», — розповідає капелан.

Він наголошує, що не варто поспішати запрошувати людей до церкви чи нав’язувати духовні розмови. Важливо спочатку вибудувати довіру, цікавитися їхнім життям, відвідувати та молитися разом, коли вони будуть готові.

Маленькі кроки до нового життя

Євгеній розповідає про жінку, з якою познайомився у шпиталі в Чернігові. Вона втратила чоловіка, а син отримав поранення. Під час зустрічей жінка ділилася болем, зізнавалася, що не знає, як жити далі, майже не виходить із дому та постійно стежить за новинами.

Капелан відвідував її, слухав, розповідав про власну втрату та свідчив, як молитва і стосунки з Ісусом Христом допомагають переживати складні обставини.

Поступово жінка почала повертатися до активнішого життя. Дізнавшись, що команда Євгенія готує їжу для військових на сході України, вона запропонувала допомагати: передавала захисникам каву, чай та смаколики.

«Вона каже: “Я хочу бути корисною, хочу допомагати”. І я бачу, що це дає їй певну ціль. Коли надсилаю фотографії та відео з поїздок, вона радіє. Каже, що їй стає легше на серці, вона відволікається від важких думок», — розповідає Євгеній.

Ця історія показує, як увага, турбота та спільна справа допомагають людині знаходити сили жити далі. Відновлення після втрати — тривалий шлях, на якому важливо, хто залишається поруч.

Виклик для Церкви та суспільства

Тисячі українських родин переживають втрату близьких через війну. Це, на переконання Євгенія, великий виклик для кожної помісної церкви. Люди, які втратили рідних, особливо чутливо сприймають слова, реакції та вчинки.

«Ми, як Церква, повинні просити в Бога мудрості й керівництва, щоб розуміти, як спілкуватися з цими людьми і не відштовхнути їх необережною фразою або реакцією», — наголошує капелан.

Євгеній вірить, що Господь може повертати людям надію та відкривати їх для нового життя з Ним. Особистою точкою опори Євгенія Крапивного залишається Ісус Христос.

«Він дає сили, наснаги, мудрості, як далі рухатися і служити іншим людям, незважаючи на ту втрату, яку я особисто пережив», — підсумовує служитель.

Дивіться повний випуск проєкту «ТОЧКА ОПОРИ» з Євгенієм Крапивним: