У часи війни Бог торкається дитячих сердець. Цього року підліткове служіння церкви «Святої Трійці» з Харкова організувало євангелізаційну поїздку по області, під час якої молодь провела низку пасхальних вистав, розповідаючи людям про надію, яку несе воскресіння Ісуса Христа.
В умовах, коли війна, а раніше пандемія, відібрали у підлітків нормальне дитинство, такі ініціативи стають ковтком свіжого повітря — можливістю відчути єдність, знайти нових друзів, духовно зростати та ділитися світлом.
Пів року тому в церкві «Святої Трійці» відновилося підліткове служіння. Зустрічі, які починалися з шести дітей, нині збирають уже 13 підлітків, а в планах — досягнути ще більше юних сердець.
У пасхальний період команда вирушила в населені пункти Ізюм, Південне, Буди та Есхар. Саме там юні служителі виступили перед місцевими громадами з театральною постановкою, яка зворушила багатьох. Сценка переносила глядачів у події двотисячолітньої давнини та нагадувала про жертовну любов Христа.
За словами керівника підліткового служіння Мартіна Лукасіка, ця поїздка мала дві основні цілі: донести Слово Боже до людей та об’єднати підлітків навколо спільної мети. Служіння, дружба, єдність і духовний ріст — ось головні результати цієї подорожі.
Юні учасники поділилися своїми враженнями:
Даниїл, 12 років:
«Це були мої перші «гастролі». Ми весело провели час, побували в нових місцях, краще пізнали одне одного. У мене залишилися дуже гарні спогади — і якщо буде можливість, обов’язково поїду ще раз».
Юра, 13 років:
«Дуже сподобався процес виступів, цікаво було бачити реакцію глядачів. Було трохи страшно їхати в колишні окуповані території, але слава Богу, все пройшло добре. Найбільше сподобалася поїздка до Есхару. Гарно провели час із компанією».
Діана, 14 років:
«Мені дуже сподобалося подорожувати з друзями. У такі моменти ми всі об’єднуємося, спілкуємося — це дуже важливо, особливо в такий час. Кожен населений пункт запам’ятався частинками церкви та щирістю людей».
Незважаючи на виклики часу, підлітки з Харкова не лише знаходять у собі сили, але й стають носіями надії для інших. І це — лише початок.
Яна ЛУКАСІК.
