Наш кореспондент з Полтавщини, редактор газети «Жива Надія», Геннадій Андросов разом з директором Департаменту благовісників УЦХВЄ Володимиром Бобиком здійснили триденну поїздку на Харківщину.
З 20 по 22 квітня вони взяли участь у конференції благовісників, послужили в церквах, у тому числі в новостворених. Про те, чим сьогодні живе Церква на Слобожанщині, читайте у репортажі Геннадія.
Харківщина сьогодні – це край, де щодня звучать сирени, регулярно відбуваються ракетні удари та атаки дронів, а біль і втрати стали частиною повсякдення. Водночас це місце, де живе Церква – не формально, а активно, динамічно і жертовно. Саме тут, серед руїн і тривог, особливо виразно видно, як Бог діє в серцях людей.
Про це ділиться старший пресвітер Харківського обласного об’єднання УЦХВЄ Ілля Герасим:
«У час, коли щодня надходять звістки про нові влучання, загибель людей і руйнування, ми, як християни, робимо все можливе, щоб підтримувати, надихати та підбадьорювати людей. Ділимося надією на те, що Господь нас не залишив і що обов’язково буде перемога, і ми разом святкуватимемо її.
У церквах, особливо нових, які ми відкриваємо, прагнемо створювати добру, відкриту атмосферу. Переконані, що спочатку важлива душевна складова, а потім вже – духовна. Щоб познайомити людей з Ісусом Христом, ми створюємо атмосферу, в якій люди хочуть слухати, бути поруч та відкриватися».
Було 28 церков, а сьогодні вже 67
За словами Іллі Петровича, серед основних церков у Харкові, які служать іншим, – «Свята Трійця», «Джерело життя», «Христа Спасителя», «Ковчег», «Святої Істини».
«До початку повномасштабної війни в області було 28 церков нашого об’єднання. Станом на сьогодні їх уже 67. Ми маємо віру, бачення і молимося про те, щоб до кінця 2029 року їх було 150. Це висока ціль, але для Бога вона цілком реальна», — пояснює старший пресвітер.
Це стає можливим завдяки злагодженій командній праці, що відбувається за принципом: церква відкриває церкву. У складі материнської громади формується центральна команда для дочірньої. А з людей, які починають відвідувати нову церкву, поступово формується команда, яка зможе із часом відкривати наступні церкви.
«Починаємо з простого: доручаємо відкривати зал, наводити порядок, зустрічати людей. Таким чином, із місцевих жителів формуються служіння і відповідальність, — розповідає Ілля Петрович. — На початку повномасштабної війни був період, коли люди гостро потребували їжі — ми роздавали хліб, надавали гуманітарну допомогу, забезпечували продуктами. Цю працю ми продовжуємо і сьогодні. Проте зараз основний акцент змістився на духовне – на те, щоб давати людям «хліб життя», яким є Ісус Христос і Боже Слово.
Пастор пригадує, як у перші дні повномасштабки головним завданням місцевих церков була евакуація людей із Харкова. Коли вивозили своїх, стало зрозумілим, що не всі готові залишати місто, постала потреба забезпечити їх їжею. Після цього розпочали душепіклування, а вже згодом – відкривали нові церкви.
Готували та возили їжу по підвалах
Старший пастор церкви «Джерело життя» Сергій Циганков доповнює це свідчення досвідом з того періоду: «З травня 2022 року ми почали готувати їжу на польовій кухні. Взяли бочку, зробили піч, ставили казани, варили на дровах. Їздили по мікрорайонах, де люди жили в підвалах. Брали баян, співали під час роздачі гарячої їжі та запрошували до церкви.
Наприклад, у місті Люботин так і виникла нова церква. Зараз там регулярно відбуваються богослужіння, на які приходить приблизно 40–50 людей. Також ми започаткували дитячий клуб – щосуботи приходить 15–30 дітей, здебільшого невіруючих. Потім приходять і їхні батьки».
Зброя проти депресії та панічних атак
Сергій Циганков упродовж 18 років ніс служіння старшого пресвітера УЦХВЄ Харківщини, після чого передав його Іллі Герасиму. Увесь час війни він разом із сім’єю залишався у Харкові та активно включився в служіння людям. Праці було багато тоді, і не менше її залишається сьогодні. Ось як він говорить про один із важливих напрямків сучасного служіння:
«Сьогодні багато людей переживають депресії, панічні стани, розчарування. У Харкові з цим особливо складно. Саме тому ми створили громадську організацію – Центр відновлення «Надія», який працює з «Інститутом зцілення травм». Ми надаємо допомогу людям у форматі психологічного консультування на основі християнських цінностей. На сьогодні в команді під моїм керівництвом працює п’ять консультантів. Звернутися за допомогою можна за телефоном: 067-120-19-26, Тетяна Комарова».
Сергій Якович переконаний, що це не стільки новий рівень служіння, скільки нова його грань: «Ми маємо співпрацю з міською владою, а також міжнародними партнерами, зокрема з місією зі штату Техас, США, а також підтримуємо зв’язок з Інститутом зцілення травм у Києві».
Бог з нами – поїздка церквами області
Вранці 21 квітня після нічлігу в домі пастора Сергія Циганкова гості з Полтавщини разом із Іллею Герасимом вирушили на богослужіння в селище міського типу Есхар до церкви «Свята Трійця» (дочірньої церкви однойменної харківської громади). Назва Есхар – це абревіатура Електрична станція Харківського адміністративного району. Тут жива церква, щирі брати і сестри, велелюдне зібрання. Люди щиро прославляють Бога, і гостей рясно благословляли в молитві – навіть семикратно. Це було дуже зворушливо. Відповідальний за служіння в церкві диякон Ільдар, який родом із мусульманської татарської сім’ї.
Селище Момотове: Дім молитви та пекарня
Далі було богослужіння у селищі Момотове, неподалік від Кутузівки. Зібрання проходило в невеликому Домі молитви – облаштованому вагончику, де зібралося 24 особи. Служать тут пастор Іван Молчанов разом із дружиною Світланою, які приїжджають з Харкова.
Населені пункти в цьому районі сильно постраждали від війни: зруйновані будинки, пошкоджена інфраструктура. «Вагончик» із написом «Христос Воскрес» та назвою церкви «Свята Трійця» – своєрідний символ надії на те, що у селищі є нове добре завтра. Цей мобільний Дім молитви постав за сприяння головного офісу УЦХВЄ та американської місії Джима Кінга.
Уже третій рік тут регулярно відбуваються богослужіння, до того віруючі збиралися просто неба – між гаражами.
Зараз у цій невеликій церковній громаді є ті, хто готується до водного хрещення. Служителі, зокрема Ілля Герасим та Іван Молчанов, ревно і натхненно працюють із цими людьми.
А ще тут встановили пекарню на дровах, де випікають хліб і булочки для місцевого населення – тих, хто попри постійні обстріли, залишаються жити у майже зруйнованому селищі. Це важливий прояв християнської любові та турботи.
Жива та зростаюча церква в Південному
Невелике місто Південне у Харківському районі, де проживає близько 10 тисяч осіб, має живу й зростаючу п’ятидесятницьку церкву та чудовий Дім молитви. Господь дивовижно благословив громаду під час війни – у кінці 2023 року було придбано просторе й повністю готове для служіння приміщення.
У Південному служить пастор Дмитро Кривоніс (йому 42 роки) разом із дружиною Ольгою, і Господь благословив їх трьома дітьми. Вони ревно працюють на Божій ниві, і це приносить видимі плоди. Зібрання в церкві проходять двічі на тиждень, але цього дня відбулося позапланове служіння у зв’язку з приїздом гостей. Попри це, зібралося близько 50 людей, хоча зазвичай приходить удвічі більше. Бог діє, Церква живе і зростає.
Вечірнє служіння в Краснопавлівці
Гості навідалися на вечірнє служіння до церкви в селищі Краснопавлівка, що в складі Лозівської громади. Невелике, але живе й відкрите для Божої дії місце.
Ось як свідчить про своє враження від цього служіння редактор Геннадій Андросов: «Щойно переступив поріг Дому молитви – одразу почув спів: «Ти величний та святий, Ісусе». Ця пісня торкнулася не лише слуху, а самого серця. Попри те, що доводилося чути багато різних виконань, тут була особлива гармонія, яка по-справжньому підносить душу. У такі миті більше хочеться слухати, ніж співати – бо духовний спів справді зцілює. Та цього разу ми також служили – співали із братом Володимиром і ділилися свідченням про Божу милість, про дар покаяння і Його безмежну любов.
Старший пресвітер Ілля Герасим закликав церкву до молитви благословення – і нас знову семикратно благословили. Основну проповідь із глибокими свідченнями служіння звершив пастор Володимир Бобик. Усе зібрання – спів, молитви, подяка і свідчення – сплелися в єдиний вінок слави для Господа».
Церква в Краснопавлівці служить ще з 90-х років, а новий Дім молитви був збудований уже під час війни. Тут звершують служіння пастори Дмитро Даценко та Михайло Щербинін. Попри будній день, на зібранні було понад 50 людей. Після служіння продовжилося спілкування служителів за вечерею аж до пізнього вечора.
Місія в Пархомівці: 25 місіонерів служать для 20 сіл
Про служіння в Богодухівському районі Харківщини коротко поділився пастор церкви селища Пархомівка, Микола Кулакевич.
«Зараз активно працюємо в дитячому служінні: проводимо дитячі клуби, тижневі школи, організовуємо святкові програми, зокрема великодні, займаємося євангелізацією. Також проводимо євангелізаційні заходи з роздачею гуманітарної допомоги. На зустрічі збирається до 150, а інколи 300 або й 400 людей – залежно від населеного пункту.
Наше служіння охоплює близько 20 населених пунктів Богодухівського району: Пархомівка, Качалівка, Козіївка, Олексіївка, Водяне, Дублянка, Костянтинівка, Павлівка, Гути та інші. Сьогодні наша місіонерська команда налічує 25 людей»
Детальніше про служіння команди під керівництвом Миколи Кулакевича – в одному з наших наступних матеріалів.
* * *
Харківщина сьогодні – це територія болю і втрат. Але водночас це територія живої віри. Попри війну, відкриваються церкви, приходять люди, формується нове покоління служителів та розвиваються нові напрямки служіння.
П’ятидесятницька церква на Харківщині не просто вистояла – вона рухається вперед. У підвали, де ще вчора люди ховалися від обстрілів, сьогодні приходять на молитву. А там, де роздавали гуманітарну допомогу, – народжуються нові громади. Де панував страх – з’являється надія. І головне, що відчувається в кожній громаді, – це жива Божа присутність, яка не залежить від обставин. Бог діє. І Його Церква живе.
«Будьмо тверді й непохитні, завжди збагачуйтесь ділом Господнім, знаючи, що ваша праця не марна перед Господом» (1 Кор 15:58).
Текст і фото: Геннадій Андросов
