Упродовж 6-7 вересня відбувся форум капеланів ВСЦ ЄХБ. Подія зібрала понад 400 учасників зі всієї України. Це штатні капелани, капелани-волонтери, чоловіки та жінки, які служать військовим та їхнім сімʼям, пораненим, близьким загиблих героїв, зниклих безвісти та полонених, а також для тих, хто хотів би доєднатися до цієї праці. 

На першій зустрічі капеланів, яка відбулася у 2022 році у Житомирі, зібралося близько 40 братів. Цьогорічна подія перевищила ту кількість удесятеро, обʼєднавши не лише чоловіків, а й жінок.  Повідомляє ВРЦ ЄХБ

Здається, якби зал, наповнений сотнями людей, перенести у ліс чи осіннє поле, він би повністю злився із ландшафтом. Майже всі учасники були одягнені у військовий та цивільний одяг оливкового чи бруднозеленого кольору. Звідусіль долинав гучний баритон чоловічих голосів, який часом прорізало жіноче сопрано. У такому поєднанні рядки з пісень “Я переможу, Господи”, “Бог небесних воїнств” та “Моя молитва нехай лине” лунали особливо глибоко.  

Важко знайти подію більш болісну і водночас настільки сповнену надії, як ця. Вражають масштаби зла, які пережили учасники. Вражають надприродні дива і неймовірні свідчення, які вони бачать кожного дня. 

Зі зброєю в обох руках

Форум розпочали молитвою і хвилиною вшанування всіх українців, котрі віддали життя за мир, безпеку і свободу. 

На початку події до присутніх звернувся Валерій Антонюк, голова ВСЦ ЄХБ: “Кожен лідер, кожен християнин має стояти на обороні країни. Де б ви не були, хай туди прийде Боже благословення і Його присутність”.

Опісля Володимир Кондор, виконавчий секретар ВСЦ ЄХБ, ділився словом, побудованим на 4 розділі книги Неємії. Він закликав нас подібно до ізраїльтян, які в одній руці тримали знаряддя праці, а в іншій зброю, підготувати себе до подвійної посвяти. Такої, що більша за звичне служіння мирних часів. Яка окрім проповіді у тихих домах, проповідує Євангеліє там, де голосні вибухи та гарматні обстріли поглинають усі інші звуки. 

Книга Неємії показує, що війна — справа не лише військових, але кожного, хто любить свою країну і бачить для неї небезпеку. Вона вказує, що кожен має мати в одній руці інструменти для відбудови, а в іншій – зброю для захисту. Одна рука не може бути в кишені чи на вітрі. 

“Тепер, – завершив Володимир Кондор, – текст із другого послання Коринтянам 6:1-7: “у слові істини, в силі Божій, зі зброєю праведності у правій та лівій руці” звучать не абстрактно. Це наша реальність”.

Де, чи швидше у Кого, черпати сили для такої посвяти? Про це говорив Василь Фурта, заступник голови ВСЦ ЄХБ.

“Для того, щоб надихнути нас до посвяти, наш Господь Ісус залишив небеса, пройшов шлях боротьби, вийшов Переможцем і тепер дає нам сили бути переможцями. І прийде час, коли ми побачимо Його у всій славі і величі. А поки ми маємо явити Його людям, які поруч”.

За шевроном ВСЦ ЄХБ – історія, стандарти і стратегія

Опісля Василь Поворознюк, керівник комітету капеланського служіння Братства, презентував служіння. 

“Багато людей вважає, що капеланство в нашому обʼєднанні почалося в 2014 або 2022 році. Насправді ж служіння українським військовим зʼявилося ще на початку проголошення незалежності. У 93-му році пройшла перша конференція за участі Міністерства оборони. У 2008 році був підписаний меморандум Міноборони з 7 релігійними організаціями про душпастирську опіку військових. Серед них була і наша конфесія. 

Наразі капеланське служіння Братства має 10 штатних капеланів, які служать у війську, та 343 капелани-волонтери, 12 із них – сестри. Три сотні пасторів і дияконів ВСЦ ЄХБ служать в ЗСУ”. 

Окрім статистики, Василь Поворознюк вкотре нагадав про бачення комітету – аби у кожній українській територіальній громаді був щонайменше 1 капелан-волонтер. Це 1200 служителів по всій країні. 

Також він представив позицію щодо жінок-капеланів, яких церкви благословляють на служіння. Важливо розуміти, що сестри не стають пасторами чи дияконами, не звершують священнодії. Їх не рукопокладають, а благословляють на служіння. А також кожна сестра залишається підзвітною служителям церкви і братам-капеланам. 

Слово Василь Поворознюк завершив цінностями капеланства: 

• Залишайся важливим, але не будь унікальним одинаком.
• Шукай «Тимофіїв» – навчай, делегуй, довіряй.
• Шукай нові горизонти, уважно дивись навколо: де діє або бажає діяти Бог.
• Переймай досвід: плагіат у служінні – не гріх.
• Не живи минулим, не задовольняйся сьогоденням, живи перспективою майбутнього.
  
  Протягом події представники із 16 областей свідчили про розвиток капеланства у їхній місцевості. Від Сходу до Заходу, від Півдня до Півночі та Центру, у всіх дуже різний контекст, кут зору та виклики. Але кожну область обʼєднує спільне бажання служити військовим та наближати перемогу над духовним та матеріальним ворогом, який прагне полонити та знищити нашу країну. 

Обласні капелани розповідали свідчення із життя та праці своїх команд. Так обласний капелан Кіровоградської області поділився нещодавною історією. У стабпункті поранений військовий сказав йому: “Капелане, я памʼятаю тебе з Часів Яру, коли ти молився за мене після першого поранення. Я памʼятаю тебе в Дружківці після другого. Сьогодні я побачив тебе здалека”.

Ще одним вражаючим свідченням стала історія бойового медика із Золотоноші Олександра Тарасенка. З позиції його вивезли у мішку, шанси на виживання були мізерні. Але Господь дарував Олександру життя, у цих випробуваннях він знайшов Бога. У нього пластмасові барабанні перепонки, тому брата хрестили так, як хрестять людей у хоспісі – вологим простирадлом. 

“Принесіть свободу в серця тих, хто знаходиться там, – звернувся Олександр Тарасенко до присутніх. – Ви потрібні не в штабах, ви дуже потрібні на нулі”.

Брати ділилися потребами та надихали творчим підходом до їхнього вирішення. Так рівненська команда ще з 2015 року організовує стоматологічні експедиції для обстеження та лікування військових поблизу лінії фронту. А у Харківській області є служитель із позивним Лука, який робить масаж воїнам. У команді жартують, що коли розімʼяти тіло, серце теж стає більш мʼяким до Слова. 

У кінці презентації кожного обласного служіння представник іншої області молився за потреби. 

Зазвичай ми свідчимо військовим про Бога, але цими днями про Нього нам свідчили генерали, полковники, лейтенанти, сержанти ЗСУ 

На капеланський форум були запрошені військовослужбовці різних звань. Командувач Об’єднаних Сил ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Наєв, начальник Служби військового капеланства (далі – СВК) Апарату Головнокомандувача ЗСУ полковник Олексій Терещук,

начальник СВК Сухопутних військ полковник Лариса Полянська, 

начальник СВК Сил ТРО полковник Володимир Матвійчук, 

начальник СВК командування Військово-Морських Сил капітан 3-го рангу Володимир Калиновський, лейтенант капеланської служби Командування Сухопутних військ отець Олександр.

Їхні слова, спогади, спостереження та думки скеровували до прославлення Господа за Його милість у минулому та благання про допомогу у викликах завтрашнього дня.

Генерал-лейтенант Сергій Наєв, який на посаді командувача Обʼєднаних сил ЗСУ у переддень вторгнення та наступні тижні опісля прийняв стратегічно важливі рішення, сформувавши щити для витримки ударів ворога, відновив події тих днів, вкотре нагадавши про велич порятунку, який Господь дарував нашій країні. 

“Я відчував запах війни. Тому віддав накази, на які не було правової бази і документів. Я казав військовим: “Посилайтесь на мене, я від своїх слів не відступлю. 

Наші спроможності, – підсумував генерал-лейтенант Наєв, – залежать від сили – воїнів; засобів – зброї; мотивації – віри в Бога, у нашу перемогу і світле майбутнє, готовність знищувати ворогів попри втому і їхні удари”. 

Начальник Служби військового капеланства ЗСУ Апарату Головнокомандувача ЗСУ полковник Олексій Терещук та начальник капеланської служби Командування Сухопутних військ ЗСУ полковник Лариса Полянська, акцентували на важливості капеланської служби та потребу в штатних капеланах у війську, адже духовна підтримка воїнів є вкрай затребуваною.

“Під час війни важлива техніка, героїзм. Але без Божої допомоги і Його захисту нам не вистояти. Лише з Ним український народ стане насправді незалежним і виборе перемогу”. 

Лейтенант капеланської служби Командування Сухопутних військ отець Олександр говорив про обʼєднання зусиль різних християнських конфесій заради спільної мети – збереження України і народу. 

“У всіх різні традиції і теологічні переконання, але нас обʼєднало горе і спільна любов, яку нам дав Отець. Наше серце буде міцним, коли в ньому буде жити Бог. На сьогодні можна обнулити колишні взаємини, щоб нові були на славу Бога і розбудову України”.

Начальник капеланської служби Військово-Морських Сил капітан 3-го рангу Володимир Калиновський, відповідаючи на запитання “Коли буде перемога?”, сказав: “Перемога буде тоді, коли ви, невійськові, будете поряд з нами. Позбудьтеся власного страху і сумніву і зрозумійте, що це – не спринт, а марафон. Воювати будемо всі”. 

Начальник СВК Сил ТРО полковник Володимир Матвійчук говорив про гасло капелана “Бути поруч”. Капеланське ставлення подібне до ставлення люблячого батька, який ніколи не залишить сина на самоті зі своїми переживаннями та страхами. 

На другий день форуму запрошена спікерка, SERE-психолог та тренер з поведінки в ізоляції та полоні, провела кількагодинну лекцію. Вона поділилася методами опору при взятті в полон, технікам протидії допитам та вдосконаленню психологічної підготовки. Вона поділилася статистикою, яка свідчить, що основною причиною вижити для полонених було бажання побачитися з рідними. На другому місці – віра в Бога. 

Усім гостям капеланський комітет вручив подяку та коїн – знак особливої поваги та пошани до тих, хто піклується про духовно-моральний стан військових та наближає фізичну та духовну перемогу для України. 

Поки стоїте ви, ми стоїмо разом з вами

Особливими людьми на цьому форумі були іноземні гості – ті, чиїми руками Господь нас підтримує. 

Хоча ми розмовляємо різними мовами, відрізняємося зовнішньо та культурно, Христос робить нас близькими друзями. Ми надихаємо та підтримуємо одне одного. 

Місіонер зі Сполучених Штатів та директор місії “Frontline”, який розпочав працю в Україні на початку повномасштабного вторгнення, Бадді Тігпен, дібрав найкращі слова підтримки, які має чути українець у цей час: “Поки стоїте ви, ми будемо стояти разом з вами і підтримувати вас. Коли ви стоїте з солдатом, за океаном люди стоять поруч з вами. Ці люди памʼятають про вас, моляться за вас кожного дня. путін розпочав зло, яке відчутно по всьому світу. Це не лише політичне зло, не лише фізичне, це духовне зло. Занепасти духом легко, але істина в тому, що зло приречене. Чи буде перемога? Так! Але ми повинні залишитися вірними. Нехай Бог дасть нам сили стояти і мужність боротися”.  

У день форуму сінгапурці Руді і Єнн, які по-українськи представляються Руслан та Яна, отримали українську посвідку на постійне проживання. Вперше вони відвідали Україну за два місяці після вторгнення. Тоді на власні очі побачили руйнування на Київщині. Відтоді вони регулярно приїздили в Україну, відвідували міста поблизу лінії фронту. За час свого служіння подружжя взяло участь у будівництві сотень домів для тих, хто втратив його через війну, а також кількох реабілітаційних центрів. 

“Слава Богу за це, але це лише тлінні речі. Ми хочемо донести українцям новину про Христа. 

Сінгапур дуже любить Україну. Бабусі жертвують сюди свої заощадження, школярі – зібрані кошти. У наших церквах проводять нічні молитви та пости за вас. Дорогі капелани, ви несете Божу любов і присутність. Ми молимо, щоб любов Бога Отця, імʼя Христа і сила Духа була видима через вас!” 

Почесним гостем форуму став  Раян Лейн Лоренс, директор місії “Сумка Самарянина” в Україні. Протягом багатьох років він співпрацює із нами та допомагає під час війни. Йому вручили золотий шеврон та коїн.

На форумі презентували ресурси та інструменти, корисні для служіння капеланам. 

• тактичний візок Брамер; 
• Центр протезування в Золотоноші;
• посібники для капеланів;
• ютуб-проєкт “Метаморфози”: подкасти з військовими 
• Семінарії, які готують капеланів: Київська, Одеська, Кременчуцька;
• Таврійський християнський інститут з акредитованою магістерською програмою.

Господь над картою світу

На початку другого дня форуму Ігор Бандура, заступник голови ВСЦ ЄХБ, ділився роздумами про Господа, Який у різних обставинах царює на троні і бачить все, що відбувається на землі.

Процитувавши Авакума 2:20: “А Господь – у Своєму святому храмі. Нехай весь світ замовкне в повазі перед Ним”, він говорив про Бога, який над картою світу. Він і формує у нас серце воїна і серце пастира водночас, щоб мати сили підтримувати воїнів подібно до Давида, поезія якого записана у 108 псалмі, сповненому прославлення Бога і пошуку сили і боротьби в Його силі. 

“Будьмо сильними в Бозі, щоб могти підбадьорити інших цією силою в Христі Ісусі”. 

Христос більше, ніж поруч. Він у нас

У капеланського служіння є особлива традиція. На завершення кожного збору капелани звершують Господню вечерю. Знаки хліба і вина нагадують, наскільки цінним є Христос і що Його близькість до нас набагато глибша, ніж бути поруч. Він у нас. 

Опісля двох днів, сповнених руху, знайомств, важливої інформації, всі учасники сповільнюються і вкотре зводять погляд на Розпʼятого і Воскреслого Господа. 

Ігор Бандура повів присутніх у Вечері. Обласні капелани рознесли хліб і чаші. Звершили молитву з піднесенням рук. Благословили одне одного і повернулися до праці, яку нам довірив Господь. Із вдячністю, що ми таки маємо надію на майбутнє.