Роль материнства в українській культурі завжди мала особливе значення. І мабуть, кожен розуміє, що за кожною зразковою сімʼєю є батьки, які докладають титанічних зусиль, аби виростити добрих людей.
З нагоди відзнаки ми вирішили поспілкуватися із мамою 5 дітей Ларисою Гуцало, аби заглянути в залаштунки сімейного виховання. Тому вийшла чудова розмова про багатодітність, забезпечення, вірність Божу і чудеса.
– Як Ви сприйняли новину про присвоєння звання «Мати-героїня»? Що для Вас означає ця відзнака?
– По законодавству, родина, що виховує п’ять і більше дітей до восьмирічного віку, має право подати заявку на присвоєння відзнаки «Мати-героїня». Тому це не стало для нас несподіванкою, радше завершенням довготривалого процесу оформлення пакета документів і очікування на підтвердження. Коли я отримала позитивну відповідь, було дуже приємно.
Згодом наша родина отримала запрошення на урочисте вручення у Київській обласній військовій адміністрації разом із ще 37 родинами з різних регіонів Київщини. Подія була високоорганізована, пройшла у святковій атмосфері. Було приємно, що держава та президент, підтримує традиційні сімейні цінності, звертає увагу на матерів, які народжують і виховують багато дітей. Помітила, що значна частина відзначених — це євангельські християнські родини.
– Скільки у Вас дітей усіх? Як встигаєте приділяти увагу кожному.
– П’ятеро. Завжди приділяли достатньо часу кожному непросто. Але, як мовиться, з пелюшок ми брали дітей із собою в церкву. Завжди старалися якісно організовувати їхні особисті свята, залучати до побутових справ. Усе це дає природні приводи для особистих розмов.
Коли старші підросли, ми свідомо почали призначати окремий час для кожної дитини — для бесід на біблійні теми та підготовки до нашого особливого сімейного часу щочетверга. Ми називаємо це практикою сімейного поклоніння.
Також ми не втрачаємо нагоди взяти дітей з собою на церковні сімейні виїзди, пов’язані з різними заходами у служінні. Це дозволяє поєднати служіння з відпочинком і дозвіллям, тому дітям є що згадати. Водночас ми розуміємо: особистий час для дитини — виклик нашого часу, і ми над цим працюємо досі, бо усвідомлюємо, що не завжди могли дати стільки уваги, скільки діти реально потребують.
– Коли Вам як мамі буває важко? Як долаєте такі періоди?
– Звісно буває. Особливо важко, коли дитина помиляються, а твоїх аргументів, щоб переконати в їх неправоті, не вистачає. Або коли проявляється їхній «характер» чи непослух. У такі миті залишається головне — більше говорити з Богом про своїх дітей, довіряючи їхню долю та рішення Його волі, вчитися терпіти й чекати. Дуже допомагає довіряти чоловікові як голові та священнику в сім’ї.
Не менш важливо вміти прощати і любити, бо кожен здатен помилятися — тим більше діти. Ми намагаємося насамперед засуджувати вчинки, а не дитину. Так працює справжнє материнство і батьківство. Важкі періоди проходити нелегко, але врешті вони ще більше об’єднують родину, «притирають» нас одне до одного, навчають кращому взаєморозумінню й чутливості до особливостей кожного.
– Як поєднувати материнство з роллю дружини пастора? Чи маєте ще відповідальність у служінні церкви?
– У церкві «Надія» в с. Тарасівці мій чоловік — другий пастор, також він є регіональним пастором і відповідає ще за 11 церков, а також працює в освіті та національному служінні CBS. Це означає багато поїздок. Моя роль — благословляти його в дорогу, молитися за Божу охорону, чекати повернення і піклуватися про дітей, які залишаються вдома.
Щодо мене, то теж задіяна у більшості служінь у нашій церкві: від співу до церковної кухні. Коли діти були менші, часто сестри допомагали глядіти малюків, наприклад, під час репетиції. Коли підросли — старші доглядали менших, якщо потрібно було лишити їх удома.
Для нас участь у житті церкви — велика цінність, тому ми стараємось бути завжди активними і, по можливості, не пропускати нічого, що відбувається в церкві.
Був і особливий випадок: якось діти залишилися вдома, а ми трохи затрималися в церкві. Коли почало темніти на вулиці, їм стало трохи страшно, усі зібравшись у одній кімнаті. Та раптом старша донька побачила дивовижне – їй з’явився ангол Божий і промовив два слова: «Не бійся!» Це дало їй особливий спокій того вечора, то ж вона заспокоїла інших дітей.
– Чи допомагають діти у служінні, і як Ви залучаєте їх до життя церкви?
– Коли наші діти почали підростати, вони дуже активно долучилися до різних служінь. Це був шлях пошуку покликання, і процес триває. Хлопці знайшли себе в медіа-служінні і ставляться до нього відповідально та професійно. Старший син служить у підлітковому відділі і успішно його розвиває — ми самі дивуємося, як йому вдається долучати стільки нових підлітків! Доньки працюють у дитячому служінні. Усі наші діти мають або здобувають музичну освіту, можуть співати й грати, і активно це практикують у церкві. Також усі вміють проповідувати й навчаються цього насамперед під час наших домашніх служінь.
Якщо чесно, у нас більше питань не «як їх залучити», а як грамотно відрегулювати навантаження, бо вони беруть на себе дуже багато і весь вільний час віддають для різних служінь в церкві.
– Чи були якісь особливі свідчення Божої допомоги у Вашій родині?
– Їх було стільки, що можна писати книгу. Бог допомагав у найрізноманітніших сферах: здоров’я, фінанси, охорона, добробут. Ми не раз переживали очевидні випадки матеріального забезпечення, так що діти вже не дуже дивуються, коли щось подібне відбувається знову.
Особливо запам’ятався епізод із сімейним автомобілем. Нам він був потрібен, і середня донька, шестирічна, почала молитися про це під час наших сімейних служінь. Вона це робила впродовж 6 років регулярно на наших сімейних служіннях. Коли це нарешті сталося, для нас це було справді надприроднім досвідом, а для дитини — конкретна відповідь на її молитву.
– Якщо хтось хоті в би мати велику сім’ю, але вагається, що б Ви порадили такій сімейній парі?
– Будь-яка велика сім’я зазвичай починається з малої. Насправді мати більше дітей — краще, ніж менше. По-перше, дітям цікавіше разом; коли подорослішають — буде кого провідати, а у випадку негараздів — більше шансів на підтримку.
По-друге, у батьків більше взаємної підтримки і спілкування, менше ризику самотності на старість.
По-третє, велика родина — це розмаїття дарів і можливостей, бо кожна дитина унікальна. Дуже цікаво спостерігати, як розкриваються здібності дітей і як вони реалізовуються.
Тому я раджу не боятися народжувати і виховувати розумних та талановитих дітей. А щодо забезпечення, мудрі люди помітили: якщо Бог дає дитину — дає і на дитину. Багатодітність — це привілей. Діти — Божий дар, вони приносять безліч приємних моментів і надають життю особливого сенсу. Хоча і хвилювань вистачає — але в цьому і є наше життя.
…значна частина відзначених багатодітних сімей — це євангельські християнські родини.
– Яку пораду Ви дали б молодим мамам, які прагнуть виховати дітей у вірі?
– Найперше — будьте прикладом. Діти несвідомо стають схожими на батьків. Якщо батьки регулярно відвідують зібрання (і не лише недільні) діти переймають цю звичку. Якщо батьки активні в служінні — діти теж потягнуться. Якщо батьки однаково служать Богові вдома і в церкві, це стане прикладом щирої віри, а не «релігії батьків».
Виховання віри починається змалку: що молода мама запропонує дитині, коли та підросте — дитячу Біблію чи просто мультики, щоб заспокоїлась? Дитина полюбить саме те, до чого її прив’яжуть батьки — ми бачили це у власному досвіді. Особливо на прикладі наймолодшої дочки. Через те, що ми їй не давали телефон, вона так полюбила дитячу Біблію, що читає її вже котрий раз і постійно, навіть коли їсть на кухні. І головне, що їй це заняття не надокучає!
У перші роки батьки мають найбільший вплив на майбутні цінності дитини; далі долучаться ровесники, суспільство, тренди. І, звісно, потрібно багато молитися і навіть постити за своїх дітей.
– Що, на Вашу думку, означає бути «матір’ю-героїнею» у духовному вимірі?
– Якщо у фізичному вимірі це означає народити та виховати п’ять і більше дітей, то у духовному — виростити їх у Господі, допомогти кожному стати активним і плідним у Божому Царстві.
Розмовляв Вадим КОРОЛЬЧУК.
