Щороку, коли осінь розфарбовує дерева у золоті та червоні кольори, а поля віддають останній врожай, протестантські церкви в Україні відзначають особливе свято — Свято Жнив, або, як його ще називають, День Подяки.
Але суть його одна: щира, глибока вдячність Богу за Його щедрість і турботу.
Напевно, однією з перших, день Подяки відзначила церква с. Головин (Костопільщина), поєднуючи його з ювілеєм у 30 років. Сталося це в останній день літа. В зібранні взяли участь єпископ Олександр Коток, єпископ Пітер Радчук, старший пресвітер району Петро Каплюк, Ростислав Боришкевич, гурт «Авен-Єзер» та служителі району.
А вже наступної неділі Богу дякували брати та сестри з церков с. Хотин.
В с. Деражне також свято Подяки поєднали з ювілеєм 90 років. В урочистому зібранні взяли участь перший заступник старшого пресвітера УЦХВЄ Рівненщини Олександр Чернюшок, старший пресвітер району Петро Каплюк та інші служителі.
У селі Оженин святкове зібрання пройшло за участю першого заступника старшого єпископа УЦХВЄ Віталія Яцюка та старшого пресвітера області. Прозвучали проповіді про вдячність як стан серця, а діти віршами дякували Господу за родину, Церкву й Україну.
Віряни церкви «Благодать» м. Вараш 14 вересня славили Бога просто неба. Одна з причин, чому було обрано такий формат —Дім Молитви перебуває на реконструкції.
У громадах Березнівського району День подяки поєднали з особливим служінням для вдів і вдівців, де звучали слова розради, молитви та щирої вдячності Богу за Його підтримку навіть у непростих обставинах.
У неділю, 5 жовтня, у селі Дубно відбулося районне молодіжне зібрання, в рамках якого також вшанували час подяки. Перед молоддю зі словом настанови виступили пастор місцевої церкви, районний керівник молоді та інші молодіжні лідери.
Того ж дня, у селі Здовбиця (Здолбунівський район), зібралася молодь з різних церков району на особливе зібрання подяки. Програма складалася з пісень, віршів, молитов та навчального слова.
Окремо варто відзначити масштабне свято, організоване Хорівською церквою (Острожчина). Ця подія вийшла за межі церковної громади та стала загальносільським святкуванням. На ньому були присутні представники влади, освітяни, віряни Православної Церкви України та десятки мешканців села.
У Домі молитви УЦХВЄ м. Здолбунів зібралися команди південного регіону області, щоб принести подяку за дитяче служіння, проведене влітку.
Це лише деякі згадані церкви. Фактично майже кожна громада УЦХВЄ Рівненщини впродовж осені організовує та святкує день Подяки. Чому вони це роблять?
Біблійне коріння: заповіт вдячності
Традиція подяки за врожай бере свій початок ще зі Старого Завіту. У Біблії, в книзі Вихід, Бог дає ізраїльському народу чітку вказівку: «І відзначатимеш свято жнив — перших плодів своєї праці з того, що ти посієш на своєму полі, і свято завершення збирання плодів своєї праці зі свого поля наприкінці року» (Вихід 23:16).
У Новому Заповіті ця ідея набуває глибшого, духовного виміру. Ісус Христос називає себе «хлібом життя» (Іван 6:35), а посіви та жнива стають образом духовної праці. Однак фізичний урожай залишається видимим знаком Божої любові та вірності. Апостол Павло пише: «Хто сіє скупо, скупо й жатиме; а хто сіє щедро, щедро й жатиме» (2 Коринтян 9:6). Свято жнив – це проголошення духовного закону: Бог благословляє щедрість і відгукується на нашу вдячність.
Український контекст: від серця до всієї нації
Для України, країни з могутньою аграрною культурою та глибокою вірою, Свято жнив має особливе значення. Воно гармонійно переплітається з народними традиціями обжинків, коли наші предки вшановували завершення жнив. У протестантських громадах це свято набуває форми урочистого богослужіння. До вівтаря приносять кошики з фруктами, овочами, зерном і випічкою – символи урожаю. Це не просто дари, а жести любові та довіри Богу, який «насищає благими твоїми серце твоє» (Псалом 103:5).
В Україні Свято Жнив традиційно відзначається у вересні або на початку жовтня, коли більшість сільськогосподарських робіт завершено. Ця традиція вийшла за межі окремих церковних громад. На початку 2000-х років в Україні зародилася ініціатива відзначати це свято на загальнонаціональному рівні як Всеукраїнський День Подяки. У 2006, 2007 та 2008 роках в Україні відбулися масштабні Всеукраїнські дні подяки, які зібрали десятки тисяч людей у Києві, на Майдані Незалежності та у спортивному комплексі «Лівий берег». Ці події показали, що культура подяки може об’єднувати всю націю, виходячи за межі окремих парафій. Сьогодні ця свято регулярно відзначають на загальнонаціональному рівні.
Формування культури вдячності
У суєті буднів ми часто забуваємо зупинитися і помітити, скільки добра нас оточує. Свято жнив – це своєрідний «стоп-кадр», який вчить нас жити з вдячним серцем. Коли ми дякуємо за хліб на столі, ми пам’ятаємо про Того, Хто дав сонце, дощ і родючість землі. Коли ми ділимося з ближнім зі свого кошика, ми вчимося щедрості, яка походить від Бога.
Свято Жнив — це не просто подяка за “повні комори”. Це насамперед вибір серця. У сучасному світі, сповненому викликів, воно нагадує, що завжди є за що дякувати.
Чому варто відзначати День подяки? За що, нам українцям, дякувати в цей нелегкий час? Про це ми запитали у єпископа, старшого пресвітера УЦХВЄ Рівненщини Олександра Котка.
«Вдячність — це не просто слова, а стан серця. Коли ми дякуємо, ми визнаємо, що все добре, що маємо, — не випадковість, а благословення. День подяки нагадує нам зупинитись у вирі справ і подивитись на своє життя з іншого боку — не через призму нестачі, а через призму Божої доброти.
Ми живемо у непростий, але водночас особливий час. Ми бачимо мужність нашого народу, жертовність військових, єдність і співчуття людей, які допомагають одне одному. Українцям сьогодні є за що дякувати — за те, що Україна ще продовжує стояти; за родючі землі, за достаток, за милосердя Боже. За те, що Отець Небесний показав нам Свою любов в Ісусі Христі.
Особисто я дякую Богові за життя, за мир у серці, за спасіння, за рідних і друзів, за кожен день, коли можу служити, любити і робити добро. Дякую за Україну — за те, що, попри біль, вона живе, бореться. І дякую за тих людей, через яких Бог виявляє свою турботу й любов щодня», – відповів Олександр Адамович.
Вдячність — це могутня духовна зброя. Вона вчить нас не зосереджуватися на тому, чого нам бракує, а бачити те добро, яке ми вже маємо. Вона перетворює повсякденний хліб на дар, а звичайний день — на чудо.
Навіть у найскладніші часи — за хліб, за воду, за волю, за кожну прожиту мить — варто піднести молитву подяки. Все, що ми маємо, – це дар. І наша найглибша відповідь на цей дар – не зарозумілість, а смиренна і радісна подяка. Подяка, яка зцілює серце, об’єднує громаду та прославляє Творця.
Тож, коли ви побачите у церкві яскраві кошики з дарами землі, нехай ваше серце теж наповниться вдячністю. Бо жнива – це не лише про матеріальне благополуччя. Це про те, що Бог, як добрий Господар, годує й гріє нас Своєю любов’ю щодня. А за це варто дякувати.
Олександр ГЕНІШ.