Як і попередні дослідження, це підтверджує сталу характеристику українського суспільства зберігати високий рівень релігійної самоідентифікації. Попри всі соціально-політичні виклики чверті століття, більшість українців продовжує ідентифікувати себе як релігійних людей (хоча це не тотожно практикуючим християнам). При цьому релігійність менш інституціоналізована, ніж у країнах Європи, але значно вища, ніж в інших посткомуністичних суспільствах. Зберігається відносно висока довіра до Церкви як суспільного інституту. Ще, згідно з даними звіту більшість опитаних (54,1%) вважають, що Церква відіграє позитивну роль для суспільства.

За останні роки найбільш помітними є зміни у конфесійному ландшафті. Дані опитувань показують значне зростання частки вірян, які ідентифікують себе з Православною Церквою України. У 2020 році до ПЦУ відносили себе близько 32% православних респондентів, тоді як у 2025 році — вже понад 72%. Натомість частка тих, хто ідентифікує себе з Українською православною церквою (Московського патріархату), зменшилася з 24-30% до близько 17%.

Спостерігається і поступова раціоналізація релігійності: зменшується частка людей, які покладають на релігію винятково морально-нормативні функції, хоча більшість українців і надалі вважає її важливим фактором духовності та національної ідентичності. Наприклад, якщо у 2000 році 78% опитаних погоджувалися з твердженням, що релігія підвищує моральність людей, то у 2025 році цей показник зменшився до 75%.

Соціологічні дані також показують, що більшість вірян різних конфесій підтримують національно орієнтовану позицію Церкви в умовах війни. Автори звіту пояснюють це поступовим послабленням інституцій, пов’язаних із впливом російської церкви, і водночас зміцненням національно орієнтованих церковних структур. При цьому близько 60% опитаних підтверджують, що допускається припинити діяльність певної релігійною організації, з яких 82,6% підтримують заборону УПЦ (МП). Також зросла кількість людей, які вважають, що важливим завданням церкви є соціальна та гуманітарна функції. Більше половини опитаних заявили, що релігійні організації під час війни мають допомагати Збройним силам України, підтримувати постраждалих та надавати психологічну допомогу. 

Ще одна помітна тенденція, яку показує опитування, — зміна форм релігійної участі. Після початку повномасштабної війни 14% респондентів стали частіше відвідувати богослужіння, однак майже половина (47%) зазначила, що їхня поведінка не змінилася. Також зростає використання цифрових технологій у релігійному житті. Більше половини громадян позитивно ставляться до використання Церквою соціальних мереж та онлайн-служінь.

За минули 25 років помітно змінилася і практика матеріальної підтримки церков. Якщо у 2000-2020 роках регулярно допомагали церкві лише 9-11% громадян, то в період війни цей показник зріс приблизно до 14-15%. Паралельно з цим зменшилася частка тих, хто взагалі ніколи не робить пожертв: з 36% у 2000 році до 27% у 2025-му. Загалом звіт Центру Разумкова є корисним для ознайомлення всіма християнами задля розуміння суспільних процесів, настроїв українців і тенденцій, в яких перебуваємо.