Пастор церкви «Воскресіння» м. Борислава на Львівщині Роман Олексієвич служить капеланом з 2015 року. Від початку повномасштабного вторгнення разом з волонтерською командою бориславської церкви він здійснив до 30 поїздок до лінії фронту. Якраз напередодні підриву ГЕС команда приїхала до Херсону з черговою партією допомоги.

Дізнавшись вранці про трагедію, команда одразу зв’язалася з військовою адміністрацією і запропонувала допомогу. «У нас були буси, тому були готові евакуйовувати населення. З адміністрації попросили почекати до відповідного розпорядження, тому ми, поки був час, вирішили навідати населені пункти вище дамби, як було заплановано попередньо. Вода розмила переправи та дороги, але там були люди, які пережили окупацію, численні обстріли та їхні наслідки. І ми вирушали в дорогу», – розповідає пастор Роман.Сообщает УЦХВЄ

Об’їзними дорогами, які ще не були підтоплені, команда доставила допомогу в місто Берислав. Наступним пунктом було село Зміїне. Бог допоміг погодити організаційні питання і людям доставили генератор, бо понад рік вони живуть без електроенергії. З генератором у місцевих мешканців буде можливість, принаймні, виходити на зв’язок. Також залишили продуктові набори.

Повертаючись до Херсону, заїхали у села Козацьке та Веселе, де також залишили допомогу (там ще були люди, які не хотіли залишати домівки). Оскільки переправа була уже затоплена – поїхали вздовж річки Інгулець. Їхати довелося аж до Снігурівки Миколаївської області, бо усі мости та переправи були затоплені.

Наступного дня команда розділилася на дві частини. Одні поїхали на Миколаївщину, а інші до Комишан. Оскільки всі під’їзди були затоплені, їхати довелося через Чорнобаївку, по смужці розмінованої дороги. У Комишанах багато будинків підтопило, а деякі взагалі зруйнувалися, бо були глиняними.

Там волонтери дізналися про потребу евакуації по воді. Був потрібен моторний човен. Капелан Богдан Гнатів, який був на служінні у Миколаївській області, попросив церкву помолитися за цю потребу. Відповідь прийшла миттєво: у кінці молитви один чоловік повідомив, що сусід продає човен. Допоміг його придбати  Анатолій Руденький – директор місії Life Ministry Internаtional. Разом зі співробітниками МНС волонтери вирушили на завдання.

«Територія була важко прохідною. Вода покрила паркани, різні опори та труби. Був великий ризик наскочити дном на щось. Тролейбусні лінії були на висоті метра над нами, тому ми намагалися не заплутатися у них. На деревах, дахах, трубах сиділи коти та собаки, яких ми забирали. Дехто з людей просто просили харчів та воду і не хотіли евакуйовуватись. Інші погоджувалися виїхати. Ми говорили людям, що єдиною надією є Ісус, молились разом з ними. Ми бачили наскільки люди потребували цього слова», – розповідає пастор.

Волонтери привозили людей у визначене місце і вже звідти МНС перевозили їх «на велику землю» у безпечні місця. Коли команда пастора мала доправити парамедиків до важкохворих людей, почули мінометні вибухи.

«Не раз ми потрапляли під обстріли, але цей був, мабуть, найважчим. Спочатку ворог «поливав» мінометами, а тоді «накрив» Градами. Ми поприпадали до землі, тулилися до стіни. Богдан Гнатів почав уголос молитися, і всі люди навколо почали шепотіли молитву за ним. У такі моменти не залишається нічого, окрім як молитися й надіятися на Господа. Перед обстрілом бачили розвідувальні дрони, однак такий обстріл був несподіваним, потужним і тривалим. В той самий час за нас молились церкви, вірю, що саме молитва нас тоді врятувала. Приблизно через півтори години обстріл припинився, а у нас всі залишились неушкодженими. На іншому боці були поранені, але ми отримали наказ припинити евакуацію», – згадує пастор Роман Олексієвич.

Попри обережне поводження, човен пошкодили. Після ремонту віддали іншій команді волонтерів і повернулись додому.

На запитання чи планують продовжити волонтерську працю після пережитого, пастор відповів: «Ми дуже дякуємо церкві та усім, хто молився і молиться, усім, хто жертвує і всіляко долучається до праці. Працю на постраждалих територіях плануємо продовжити, виконуючи Велике доручення нашого Господа».

Оксана Сухарина, Роман Олексієвич.