Від початку повномасштабної війни в Центральній церкві ХВЄ м. Івано-Франківська працюють волонтери. Готують смаколики для військових на передовій, для людей на прифронтових територіях. При церкві діє медпункт для ВПО, дитячий денний центр, роздаються продуктові набори, проводяться зустрічі для вдів військовослужбовців.

 Чимало капеланів церкви відвідує військових у гарячих точках.Повідомляє УЦХВЄ

Більше про волонтерство – в розмові з Михайлом Дмитрашем, капеланом-волонтером, дияконом, батьком п’яти дітей.

– Брате Михайле, розкажіть про служіння волонтерів у Центральній церкві ХВЄ м. Івано-Франківська.

– З початку війни наша церква активно включилася в волонтерський рух. Приймали гуманітарну допомогу від церков та організацій, формували продуктові набори, засоби гігієни, медикаменти та роздавали тим, хто потребував. Також приймали та надавали допомогу переселенцям: комусь потрібен був прихисток, а кому й духовна підтримка. А згодом розпочали гуманітарні поїздки на Схід.

– До кого була перша поїздка?

– Поїздки розпочалися з призову на військову службу друзів і знайомих, також братів нашої церкви. Бог дав бажання служити їм та проповідувати їхнім побратимам.

– Що найважче у служінні капелана-волонтера?

– Служіння військового капелана, пов’язане з досить вразливою категорією людей – військовими, які щодень дивляться смерті в очі, більшість з них пережили втрату побратимів, близьких, багато хто втратив своє здоров’я, руки, ноги, свою сім’ю.

Важко переживати, коли зустрічаєшся з несправедливістю у відповідь на свою жертву. Тому в очах багатьох з  них зневіра та апатія до усього.

– Михайле, який найяскравіший приклад Божого чуда під час поїздок ви переживали?

– Для нашої команди найяскравішим дивом було відвідування сина нашого брата Андрія на Покровському напрямку Донецької області. Мали гарну зустріч з ним, його товаришами і командиром. Довго розмовляли, а перед від’їздом помолилися, щоб Господь його беріг і він дуже щиро радів та говорив, що це Бог послав до нього батька та братів з церкви.

Через чотири дні його та трьох військових відправили на завдання, де вони потрапили під потужний обстріл. Церквою молилися за них, не було достовірної інформації. Тільки через добу вдалося їх евакуювати й ми дізналися, що серед чотирьох один убитий, двоє поранених. А в нього дві контузії, але на тілі – ні подряпинки. Йому вдалося врятувати живих побратимів.  За що щиро вдячний Богу!

– Наскільки важливим є зараз служіння волонтерів?

– Головна ціль нашого служіння військовим – це дати їм надію на Ісуса Христа, в якому є відповіді на усі запитання. Він зцілює  усі рани, Він – вихід із усіх труднощів.

Військові з особливою повагою ставляться до капеланів і охоче слухають поради, приймають Слово Боже, сповідуються та каються, починають читати Біблію та молитися. Для них дуже цінне відвідування їх там, на передовій. Дякуємо Богу, що благословляє та веде у цьому служінні!

– Хто і яким чином може стати волонтером? Чого потребують люди?

– Волонтером може стати кожен. Для цього потрібне тільки щире бажання допомагати. Люди мають потребу в матеріальних речах, їжі. Та найбільше прагнуть простого людського – підтримки, доброго слова, молитви.

– Ваші побажання для всіх українців.

– Найперше – не зневірюватися в Бозі. Бажаю такого довгоочікуваного миру, спокійних ранків і ночей. Пам’ятайте, Хто воює за нас. Бог не підведе.

Надія ФІЦИК.