Майже 20 років в Житомирській області, де діє шість установ виконання покарань, активно функціонує в’язничне  служіння УЦХВЄ. Так, у м. Житомирі є дві установи, у яких служать капелани церкви «Життя з Ісусом» – відповідальний за служіння Олександр Кадощук. У Бердичеві – три установи, де служить церква «Вефіль» та її пастор

 Юрій Волошин. У місті Коростень – одна установа, де служить «Церква Віри, Надії, Любові», там відповідальний за в’язничне служіння Юрій Зубов.Повідомляє УЦХВЄ

Ми побували на одному з євангелізаційних служінь,  яке відбулося 13 липня в Коростенській виправній колонії №71. До заходу долучилося дев’ять братів, відповідальних за в’язничне  служіння та центри реінтеграції й адаптації різних євангельських церков – баптистських, п’ятидесятницьких і харизматичних. Брати зібралися разом, щоб вкотре засвідчити про Ісуса тим, хто знаходиться у місцях позбавлення волі уже не вперше. Цікаво, що серед служителів були ті, хто раніше перебував саме у цій колонії й там покаявся, а тепер постійно служать іншим.

Протягом трьох годин у жилій зоні колонії (на «локалках») звучали свідчення братів, яких знайшов Ісус у в’язниці. Також євангелісти роздавали охочим брошури «Дивовижний Бог». Натхненним співом для ув’язнених служив Геннадій Балаболов.

Для євангеліста найбільше чудо – це покаяння грішника. І це чудо ми мали: Господь торкнувся серця двох чоловіків, які помолилися молитвою покаяння.

Після євангелізації у бібліотеці колонії відбулося невеличке служіння для тих, хто уже увірував раніше (в колонії діє невелика євангельська громада).

Коли спостерігаєш за братами під час євангелізації, за ходом служіння, то починаєш чітко усвідомлювати: для Бога нема жодної неможливої речі! І світлі, радісні очі ув’язнених – тому свідчення. Господь прийшов «проголосити звільнення в’язням»!
Після євангелізації братів запросили на спілкування у реабілітаційний центр «Віфезда». Вони продовжували ділитися свідченнями про роботу Бога в їхньому житті. Ось деякі з них.

Керівник відділу в’язничного служіння Житомирського обласного об’єднання УЦХВЄ Юрій Зубов:
– Коли питають, звідки я, то відповідаю, що коростенець, хоч родом не з Коростеня. Чому так? Просто тут знайшов мене Господь. Саме у Коростенській колонії, де я покаявся у 2004 році, і почалося моє життя. До цього було не життя, а суцільна катастрофа.

Господь дав мені служіння, дав сім’ю. У 2006 році я звільнився, пройшов реабілітацію, а уже з січня 2007 року, почав ходити в колонії й служити таким як був сам. Господь проговорив до мене через місце Писання про гадаринського біснуватого. Коли той почав просити в Ісуса, щоб піти з Ним, Господь відповів: «Вернися до дому свого, і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог!» І той пішов, і по цілому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив! (Лк 8:39). І я зрозумів, що ці слова сказані до мене. Почав раз на місяць з командою об’їжджати усі шість установ області. Так і почалося в’язничне  служіння.

Сьогодні я ходжу в Коростенську установу кожної суботи: проводимо служіння разом із братами, які покаялися та прийняли водне хрещення у в’язниці. У Житомирі та Бердичеві також щотижня проходять служіння. А раз на рік ми збираємося командою, з тими, хто звільнився з колонії №71 і відвідуємо в’язнів із євангелізаційною метою. Це ті люди, які уже понад 10 років як звільнилися, залишилися вірні Господу, служать у різних Церквах, деномінаціях.

Служитель в’язничного служіння Геннадій Балаболов:

– У 22 роки через вживання наркотиків я вирішив закінчити життя самогубством. Сенсу жити уже не бачив. Але коли кинувся під потяг, мене ніби якась сила відкинула за декілька метрів від колії. Я точно знаю, що це було щось надприродне, бо я був тверезий, не під дією наркотиків. Тоді я сказав: «Боже, якщо це ти, то зроби щось, скажи щось, бо я більше так жити не можу».

А через деякий час, коли я сидів в одному із притонів, раптом відчув, як зійшов Дух Святий. В одну мить у мене ніби очі відкрилися: отут я сидів, як в тумані, аж раптом просто чітко побачив, де знаходжуся. Прийшла думка: «Що я тут роблю?» Так Господь знайшов мене.

Хотів потім служити у центрі реабілітації, але прийшло розуміння від Господа: «Ні, це не твоє служіння». Як так? – думав я. Та згодом Ісус нагадав мені, як я колись грав на гітарі. З того часу служу в прославленні в церкві «Перемога» м. Коростень, пишу пісні, їжджу з братами у в’язниці».

Служитель в’язничного служіння Олександр Кадощук:

– Прийшов я до Господа у 31 рік. До цього чув про Ісуса, ніби й віра була, але намагався сам змінити своє життя. Уперше до колонії потрапив за крадіжки ще в 15 років. Потім у 19 потрапив на одне служіння до Одеси. І, знаєте, коли я слухав пастора, здавалося, що там більше нікого нема, є тільки він і я, і говорить пастор тільки до мене. Але вийшовши із Церкви, я сказав Господу, що не зможу зараз змінитися. Я був дуже впертим, і Господу потрібно було ще 12 років, щоб мене зламати.

Удруге потрапив до в’язниці вже за вбивство міліціонера. Тепер мені світила смертна кара. Саме тоді почав знову відчайдушно шукати Бога.  Коли ж мене привезли на суд, то сказали, що смертна кара відмінена, дали 15 років. Це було чудо. І вже у в’язниці мені подарували Біблію, яку я почав читати, у 2003 році покаявся, у 2004 – прийняв Водне Хрещення, став служителем. До речі, я був наставником у Юри Зубова (сміються). Після покаяння я ще 6 років був у колонії. Потім звільнився. Господь дав мені сім’ю, а я продовжую служити тим, хто ув’язнений».

Служитель в’язничного служіння Олександр Болотов:

– Довгий час я жив беззаконним життям, неодноразово був у в’язниці, де і знайшов мене Господь. Коли покаявся, Ісус почав потужно діяти, являв чудеса зцілення через молитву. В одного нашого брата гнила щелепа, щороку йому її відрізали по сантиметру. А ще після покаяння над ним знущався наглядач, говорив: «Кому ти будеш потрібний?» А ми молились. І от одного дня у нього випав зі щелепи шматочок кістки, з однієї сторони гній, а з іншої просто біла. І після цього гниття припинилося, щелепа відновилася. І той братик сказав наглядачеві: «Бачите, ви казали, що я нікому не буду потрібний, а я потрібний Ісусу!»

Особисто в моєму житті Господь теж зробив чудеса: повернулася дружина, ми з нею вдруге розписалися. Її не злякало, що мені треба було ще 8 років сидіти. Відновила спілкування зі мною сестра. А тепер мій син закінчує навчання в Харківському національному університеті ім. Ярослава Мудрого на юридичному факультеті – майбутній прокурор, ходить до Церкви, служить. Якби я вийшов «старим» Сашком, то в мене б була інша дитина. Ось такий чудний Бог!

Служитель в’язничного служіння Андрій Білоглазов:

– Особисто я покаявся і почав зростати духовно у реабілітаційному центрі «Віфезда», де зараз ми знаходимося. Пізніше приєднався до в’язничного служіння і разом з братом Юрієм почав відвідувати в’язнів. А реалії сьогодення внесли корективи ще й у тому, що тепер ми служимо військовим. Головне, бути чутливими до поклику Божого, щоб, як Ісая, сказати: «Ось я, пішли мене!»

До речі, покаявся я 4 вересня, у свій день народження. І тепер уже 6 років святкую два дні народження одночасно. Хоча вперше я почув про Бога теж у в’язниці, у 2004 році, але потрібний був час, щоб остаточно прийняти в серце Ісуса. Коли я вийшов, то швидко відійшов від Господа. Тоді зрозумів, що справжня війна – за колючим дротом, а на волі. І, слава Богу, що я повернувся. Господь дав ще мені служіння в м. Овручі, де я виконую обов’язки пастора. Шкодую про одне, що багато років втрачено даремно.

Служитель в’язничного служіння Юрій Носенко:

– Приїхав я 10 років тому із Канева до ребцентру, щоб звільнитися від наркотиків. Я тоді ще Бога не шукав, бо не розумів, що для справжнього звільнення потрібно знайти Господа. Перебуваючи в центрі, зрозумів, що має бутим на першому місці, точніше – Хто. І ось після цього усвідомлення Господь мене звільнив миттєво.

Через пів року я приїхав додому, зібрав речі і сказав батькам, що їду назад, бо знайшов свій шлях, своїх братів. Тато і мама готові були на все, щоб я був вільний від наркотиків, тому жодним чином не противилися, бо до цього ніхто не міг мені допомогти. Я вживав наркотики 10 років. А після звільнення Господь подарував мені служіння, сім’ю: дружину та четверо діток. І я не припиняю дякувати Великому Богу.

Служитель в’язничного служіння Микола Шилов:

– Я народився у м. Чернігові. Перший раз потрапив до в’язниці через наркотики. Нас мама виховувала сама, тому фактично ріс на вулиці. Вживати почав рано, бо на той час у нас була така життєва позиція: потрібно жити швидко і помирати молодим. Пам’ятаю той момент, коли сиділи за будинком, накурилися, і я кажу: «От так би ще 10 років, і життя вдалося». У 2001 потрапив до в’язниці, звільнився у 2004 і тут я усвідомлюю, що пройшло 7 років. Ті слова я сказав у 16 років, а вийшов, коли було 24.

Раптом я зрозумів, що ще зовсім не жив – сатана украв сім років життя. Однак тільки коли вдруге потрапив до в’язниці, почав розуміти, що щось із моїм життям не так: все іде по колу – наркотики, алкоголь, зради. У Коростенський колонії є ще одна в’язниця – ізолятор. Це така камера два на два. І от там 1 квітня 2014 року я зустрівся з Богом.

До того, як я потрапив вдруге до тюрми, у мене були мама, брат, дружина і син. Я мав дім, роботу. Думав, що так можна жити, але тоді ще не знав Бога… Коли знову потрапив за грати, дізнався, що в мене гепатит С і повільно помираю. Дружина почала жити з іншим, сина від мене сховали, брат відмовився… Уже в ізоляторі попросив наглядача, щоб дав щось почитати, а він відповів, що можна лише Біблію, але її потрібно було принести із собою.

Уже через добу приніс він мені маленьку християнську брошурку, а у ній я прочитав слова із 50 Псалма «Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму». Я заплакав, а Бог показав мені усе моє життя: це я зраджував дружині, це я все життя бив і принижував брата, забирав у нього все. Я більше не хотів бути таким… Наступного дня прокинувся іншою людиною. Після покаяння, Господь повністю змінив мене, прийшло зцілення. Бог дав мені сім’ю, тепер я служу у м. Фастові, у церкві «Спасіння». І скільки дасть Господь мені життя, стільки буду їздити і свідкувати».

Служитель в’язничного служіння Василь Чулий:

– Сам я з м. Коростень. З 15 до 25 років вживав наркотики. Життя було повністю розбите. За цей період пережив три клінічні смерті, отримав цироз печінки, почали розкладатися легені. Все тіло було у шрамах. У 2003 році, коли я в черговий раз був в реанімації, до лікарні прийшли віруючі, які благовістили  про Христа. На пропозицію помолитися за мене не відмовився. Так Бог почав Свою роботу, бо після цього я вийшов з лікарні, пішов до церкви і покаявся. Господь без реабілітації звільнив мене від наркотиків, алкоголю, лихослів’я. Після цього служителі запропонували вести реабілітацію, і ось я уже 20 років, як служу Господу. А в цьому році почав нести служіння в’язничного капелана, також я є капеланом для військових. Уся моя рідня покаялася, тому що побачила реальні чудеса в моєму житті.

Сергій, відповідальний за реабілітаційний центр «Віфезда»:

– У 2015 році Господь постукав у моє серце. Сам я з невіруючої сім’ї, тому до церкви ніколи не ходив, Бога не знав. У 16 років почав вживати алкоголь, легкі наркотики, які привели до розпусти. Після армії гріховне життя стало ще більш жахливим. До 26 років я був 12 разів в наркологічних закладах, мав 2 строки позбавлення волі, але, слава Богу, у моє життя прийшов Господь. Дев’ять років тому, коли я вийшов із в’язниці, до мене прийшов друг і розповів про цей центр.

Я приїхав до Коростеня з Канева, пройшов реабілітацію, став служити у центрі: спочатку наставником, потім поваром, пізніше помічником директора, а ось тепер я уже директор. На даний час реабілітацію проходять 6 братів.

Знаєте, найскладніше у цьому служінні тоді, коли людина іде. Але будемо вірити у краще, тому що для Господа нема нічого неможливого».

Так закінчився день суботній, спекотний, але благословенний. У житті та служінні цих братів на всі 100% діє вірш із 1Кор.15:58 «Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!»

Олена КУЗНЄЦОВА.